О СТАТУСЕ ЛЕКСИЧЕСКИХ РАЗНОЧТЕНИЙ В СПИСКАХ «ПОВЕСТИ ВРЕМЕННЫХ ЛЕТ»

Анотація

Проблема взаємодії книжної церковнослов’янської і живої розмовної мов у процесі становлення літературних мов східних слов’ян, незважаючи на свою актуальність, є найменш дослідженою щодо конкретного мовного матеріалу. Для її розв’язання найбільший інтерес представляють ті оригінальні твори, мова яких характеризується широким поєднанням елементів високої церковнослов’янської книжності і живої розмовної мови східних слов’ян. Саме до таких пам’ятників належать літописи, які допускають максимальну свободу цього поєднання, і зокрема «Повість минулих часів», яка збереглася в низці списків, що розрізняються за територіальною і часовою приналежністю.

У статті представлені результати зіставного вивчення за 6 списками «Повісті минулих часів» функцій книжнослов’янізмів, тобто слів, які мають у своїй структурі яскраво виражені ознаки співвіднесеності зі старослов’янською (пізніше – церковнослов’янською) мовою, і парних східнослов’янізмів. Оскільки основний корпус слів, що протиставлені як книжнослов’янізми і східнослов’янізми, складають лексеми з неповноголосними / повноголосними поєднаннями в коренях, об’єкт дослідження обмежено різночитаннями у використанні цих лексем. Як вихідні використовуються по- казники Лаврентіївського списку, найбільш авторитетного серед тих, що збереглися. З матеріалами цього списку порівнюються дані інших 5 списків – Радзивілівського й Академічного (Лаврентіївська група), Іпатіївського, Хлєбниковського і Погодінського (Іпатіївська група).

Проведений аналіз текстів виявив в Л-списку очевидну перевагу лексем з неповноголосними коренями як за їх загальною кількістю (179 одиниць), так і за частотністю вживання (1150 прикладів), при цьому у кожному 5 викори- станні зазначених лексем спостерігаються різночитання з іншими списками. У повноголосних лексемах ці параметри дорівнюють відповідно 98 і 338 одиницям. Різночитання фіксуються в кожному 3 прикладі вживання таких слів. Характерною особливістю виявлених різночитань є різноманіття їх типів, яке в узагальненому вигляді можна звести до 2 груп:

1)  відмінності за списками, які так чи інакше пов’язані з коренями типу *-tort-/*-tert- (ворогъ // врагъ, середа // среда, гладъ // голодъ і голодъ // гладъ тощо);

2)  текстологічні різночитання, котрі обумовлені відсутністю в Л-списку порівнюваного фрагмента тексту або лексеми, що аналізується.

Автор статті ставить під сумнів певну недооцінку значення лексичних різночитань для вирішення низки загальнотеоретичних питань, що стосуються походження і розвитку літературних мов східних слов’ян. Це спостерігається в дослідженнях деяких сучасних лінгвістів, зокрема Б. А. Успенського, який вважає, що тільки фонетичні та граматичні ознаки однозначно вказують на характер тексту. У статті підкреслюється, що фонетична адаптація старослов’янських пам’яток почалася з моменту появи писемності на Русі, а морфологічні системи старослов’янської мови і живої розмовної мови східних слов’ян у період раннього середньовіччя визначалися досить високим ступенем близькості, що само по собі унеможливлювало їх послідовне протиставлення.