Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Філологія

Зміст

2026-01-04T18:52:27+02:00

Зміст

МЕТАМОВНА МЕТАФОРА У ТЕРМІННІЙ СИСТЕМІ ЛІНГВОЕКОЛОГІЇ

2026-01-03T16:36:44+02:00

Статтю присвячено одній із найактуальніших проблем сучасної української лінгвоекології – виокремленню й впорядкуванню метамови її досліджень. У центрі уваги – специфіка термінного лексикону цієї відносно нової
мультидисциплінарної та поліпарадигмальної галузі екологічних знань про мову. Визначальними рисами терміносис
теми лінгвоекології можна вважати першопочаткову метафоричність і численні міжпарадигмальні термінні трансфери,
головно зі сфери екології. Центральним щодо термінного лексикону лінгвоекології є вихідне метамовне поняття мови
як живого організму, що, своєю чергою, зумовило появу цілої низку термінів, творених різними шляхами і способами
з розлогим використанням біологічної метафори.
Зважаючи на повну відсутність в українській лінгвоекології праць, присвячених становленню, вивченню й упорядкуванню її національної терміносистеми, статтю створено як аналітично-діагностувальну. У ній виявлено чинники,
що визначають специфіку національної терміносистеми лінгвоекології, шляхи й способи її становлення, простежено
питому вагу метафоричності термінів і міжтермінних трансферів. Виокремлено групи термінів, що представляють
явища ретермінологізації назв, запозичених з інших терміносистем (як природничого спрямування (екології, біології,
географії), так соціального та людинознавчого (соціології, психології, медицини, права тощо) та протилежного йому
явища термінологізації назв, що відбувається вже в системі дослідницьких координат екологічного погляду на мову. Закцентовано на недостатності можливостей вивчення співвідношення інтернаціонального і національного в українській
терміносистемі лінгвоекології.
Окрему увагу звернено на метафоричні терміни з емоційною домінантою. Простежено характер вживання в
українськомовному еколінгвістичному дискурсі найконтроверсніших з погляду їх змістового обсягу термінів лінгвоци
нізм та лінгвотоксин та їх похідних. Наголошено на необхідності зваженого підходу до метафоричності операційних
термінів лінгвоекології, на нагальній потребі створення національного словника лінгвоекологічних термінів та понять,
що дасть можливість простежити не лише репертуар та динаміку формування лінгвоекологічного лексикону, міру його
метафоричності, співвідношення інтернаціонального й національного у ньому, але й рівень розвитку української лінгвоекології та її пріоритетні дослідницькі вектори.

СЕМАНТИЧНО-СТИЛІСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МІТОЛОГЕМИ ПЕКЛО В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ

2026-01-03T16:50:42+02:00

У статті досліджено семантичний і стилістичний потенціал мітологеми пекло та її словотвірних по
хідних у сучасній українській прозі. Актуальність теми зумовлена інтересом до вивчення образної системи мови, що
постає не лише як засіб художнього мислення, а й як маркер національної ідентичності. Теоретичну основу становлять
напрацювання українських і зарубіжних мовознавців у галузі функційної стилістики, когнітивної лінгвістики, прагма
лінгвістики й корпусних досліджень. Джерельною базою є тексти прозових творів О. Забужко, С. Жадана, І. Карпи,
Д. Корній, К. Москальця, М. Матіос, Є. Положія, Г. Тарасюк, зафіксовані в Генеральному регіональному анотованому
корпусі української мови. У процесі аналізу з’ясовано, що мітологема пекло має високу частотність вживання і постає
як домінантна одиниця бінарної опозиції рай/пекло. Вона функціює в прямому й переносному значеннях, формує
негативну оцінність, слугує основою метафор, епітетів, порівнянь, персоніфікацій, гіпербол, антитез, оксюморонів,
що збагачують текстові смисли й поглиблюють художню образність. Стилістичні функції досліджуваних одиниць полягають у підсиленні експресії, передачі емоційного напруження, драматизації ситуацій, створенні сатиричного або
іронічного ефекту. Семантичний аналіз засвідчив, що пекло позначає нестерпні умови, небезпечні місця, тяжкий душевний стан, утілює вічну дихотомію «добро/зло». Використання корпусного підходу забезпечило репрезентативність
матеріалу й об’єктивність висновків. Результати дослідження поглиблюють уявлення про сучасну українську мовну
картину світу, демонструють універсальність і продуктивність мітологічних архетипів у художньому дискурсі та підтверджують доцільність подальших корпусних студій у галузі стилістики.

МІСЦЕ Й РОЛЬ АНГЛІЙСЬКИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ В ЛЕКСИЦІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

2026-01-03T21:18:11+02:00

Стаття присвячена опису та аналізу ролі й місця англійських запозичень в лексиці української мови.
Розвиток словникового складу мови на всіх етапах її існування характеризується поступальністю, яка виражається в
постійному збагаченні й удосконаленні як мови в цілому, та і її лексики зокрема. Значні перетворення у політичному,
економічному, культурному житті країни призводять до змін у мовній політиці, що веде до поповнення лексичної
системи мови новими одиницями, які запозичуються разом із новими явищами та поняттями. Зміни суспільно-політичного, державного й економічного устрою України, зміна переважної форми власності, науково-технічний процес, – усі ці події й процеси продовжуються і незалежно від свого позитивного чи негативного значення для українського суспільства продовжують бути причиною запозичення нових слів.
Лексичні запозичення в українській літературній мові займають важливе місце, оскільки фактично становлять
один із найважливіших чинників розвитку кожної мови, яка претендує на високий культурний рівень, на відображення
стану інтелектуального, культурного, економічного й політичного розвитку суспільства.
На сучасному етапі найпотужнішим джерелом лексичних запозичень в українській мові є англійська мова, зокрема її американський варіант. Англіцизми позначають поняття та предмети ІТ-технологій, техніки, мореплавства,
військової справи, економіки, фінансів, спорту, мистецтва та ін. У зв’язку з бурхливим розвитком інформаційно-комунікаційних технологій кількість англійських слів у нашій мові постійно збільшується.
Тема нашої наукової розвідки є актуальною, оскільки проблема дослідження запозиченої лексики, зокрема англіцизмів, залишається одним із важливих завдань у галузі українського мовознавства. Предмет дослідження – запозичен
ня з англійської мови в українській. Мета статті – окреслити місце та роль англіцизмів у сучасній українській лексиці.
Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань: 1) проаналізувати основні шляхи і причини запозичень; 2) з’ясувати місце та роль англіцизмів у лексичній системі української мови.
У статті застосовано аналітико-описовий метод для вивчення англійських запозичень у структурному й семантичному аспектах, а також найповнішого узагальнення та класифікації мовних фактів.
У результаті проведеного дослідження автори доходять висновку про вагомість запозичень з англійської мови в
українську, а також пропонують виважено залучати в мову ці мовні одиниці, а там, де це можливо, використовувати
еквіваленти українською мовою.

ВСТАВНІ КОМПОНЕНТИ В ЗАКАРПАТСЬКОМУ ГОВІРКОВОМУ МОВЛЕННІ

2026-01-03T21:37:35+02:00

У статті представлено структурно-семантичну характеристику вставних компонентів у діалектному
мовленні. Аналіз вставних одиниць здійснено на основі власних записів фрагментів говіркового мовлення в окремих
населених пунктах Закарпаття. Для обстеження типології вставних компонентів також залучено матеріали діалектних
словників закарпатського говору, опублікованих текстів українських закарпатських говірок. Значну частину представленого матеріалу становлять фіксації вставних виразів у записах говірки с. Довге Закарпатської області в рукописних
матеріалах Василя Німчука. Описано лексеми в ролі вставних компонентів із різними семантичними відтінками і функціональними особливостями. Виокремлено такі групи вставних компонентів: із значенням достовірності, впевненості,
невпевненості, категоричності, запевнення в правдивості висловленого; із значенням непевності, сумніву, припущен
ня, здогаду; із значенням емоційної (позитивної чи негативної) оцінки; які вказують на постійність або непостійність
повідомлюваного; які вказують на спосіб об’єктивації думки; які виражають безпосереднє апелювання до особи (осіб)
із метою привернення уваги, налаштування на діалог і т. ін.; які є засобами впорядкування думки, компонування та ак
центування певних її елементів, послідовності викладу; вставні компоненти – фразеологізовані вирази, які вживаються
як традиційні народні магічно-забобонні мовні формули. Підтверджено і доповнено висновки дослідників про роль
конститувних елементів, зокрема вставних компонентів, у територіально-діалектній забарвленості діалектного тексту.
Виявлено спільні з літературною мовою, з іншими українськими говорами форми вставних слів і конструкцій, а також
специфічні діалектні риси лексичного складу і морфологічного вираження (так бых ды́ хаў; най вам ни бре ́шу; ачи́й;
видáў; бÿз’ÿ́ўно; у дốбрый час речи́ ; ни́ кай; чуй; чýйс’а; и́ппен; и́ппин’ц’і; ни будý прикáзовати; про вши́тко; най с’а ни
прикáзуйе; ни пôймáйучис’а; ниўпоношáучи; прôшчÿ́н бы; с’ати́ ў бы с’а; ко дÿ́жде та ін.). Проілюстровано модальну і
суб’єктивно-оцінну функції вставних компонентів у говірковому мовленні.

ГУЦУЛЬСЬКІ ДІАЛЕКТНІ СПОЛУЧНИКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ХУДОЖНІЙ МОВІ

2026-01-04T18:57:54+02:00

Важливим завданням сучасного мовознавства є лексикографічне вивчення діалектного слова в худож
ній мові. У словнику «Гуцульська діалектна лексика та фраземіка в українській художній мові» (2019-2020) лексико
графічно опрацьовано сегмент лексикону гуцульського діалекту, освоєного художньою літературою. Гуцульський говір достатньою мірою заманіфестований у белетристичних текстах, а його діалектні лексичні та фразеологічні одиниці
затребувані письменниками для художніх цілей. Гуцульський говір є одним із найколоритніших, має давню традицію
використання і найбільше засвідчений із-поміж інших діалектів у художній мові. Інформація, яку містять словникові
статті про семантичну характеристику діалектних слів на основі їх використання в художніх текстах разом із ілюстра
ціями-прикладами до них, суттєво розширює можливості дослідження питань взаємодії літературної мови, художньої
мови й територіальних діалектів, підносить на якісно вищий рівень розв’язання загальнолінгвістичної проблеми ролі
місцевих різновидів загальнонаціональної мови у становленні й розвитку літературної мови. У словнику «Гуцульська
діалектна лексика та фраземіка в українській художній мові», поряд із повнозначними, лексикографічно опрацьовані
службові слова, що є підґрунтям різнобічного дослідження сутності, типів гуцульських діалектних неповнозначних
слів, які використані у художній мові, особливостей їх функціонування, взаємозв’язків з іншими частинами мови тощо.
Серед службових слів важливим компонентом виступають діалектні сполучники, які репрезентують широку палітру
функційних різновидів як сурядних, так і підрядних сполучників. Діалектна здиференційованість лексикографічно інтерпретованих сполучників виявляється в їх фонетичному оформленні, а також у деяких семантико-граматичних особливостях. Дослідження гуцульських діалектних сполучників в українській художній мові окреслює нові перспективи
в осмисленні природи, складу, функціонування цих одиниць, оскільки розширює відомості про сполучникову систему
гуцульського говору і репрезентує їх функційний вимір.

БАГАТОЗНАЧНІСТЬ СИНТАКСИЧНИХ СТРУКТУР: ЛІНГВОКОГНІТИВНІ ЗАСАДИ (на матеріалі англомовного словосполучення N2 N1 )

2026-01-04T19:11:15+02:00

Це дослідження, виконане в руслі когнітивної лінгвістики, висвітлює проблему багатозначності формальних синтаксичних структур словосполучень. Відповідь на питання щодо природи багатозначності надається з
позицій семантики лінгвальних мереж, зокрема її положення про базисні пропозиційні схеми (БПС), що належать до
буттєвого, акціонального, посесивного, ідентифікаційного та компаративного типів. БПС формують зміст конструкцій
як узагальнених мовних форм, наділених власним узагальненим значенням, незалежним від значень одиниць, що заповнюють ці форми. В узагальненій семантиці конструкції елементи БПС, її логічний суб’єкт і логічний предикат, стають
номінативним фокусом (основним поняттям категорійного плану) і номінативною ознакою (підпорядкованим поняттям, що характеризує фокус). Зміна фокусу і ознаки в межах однієї БПС уможливлює утворення на її основі декількох
номінативних моделей. Закріплені за канонічними мовними формами, такі моделі забезпечують категоризацію верба
лізованої інформації. Поява у мовної форми інших узагальнених значень, окрім її власних, пов’язана із «вкладанням» у
неї змісту, притаманного іншим БПС. Ці теоретичні положення ілюструються результатами дослідження синтаксичної
форми англомовних словосполучень виду N2, N1, де N1 є іменником – головним словом, а N2 є іншим іменником, ужитим
як означення до першого. У роботі розгалужене розмаїття узагальнених значень цієї синтаксичної форми пояснюється
як полісемія моносемного типу, за якої конкретніші значення підводяться під одне загальне. Ним є поняття предмет
ної «якості», трансльоване синтаксичною позицією ад’єктива N2. Специфікація цього значення відбувається завдяки
метафоричному уподібненню одного з компонентів БПС (посесивних, акціональних, буттєвих, ідентифікаційних та
компаративних) до «якісної» ознаки іншого компоненту. Множинні значення синтаксичної структури N2, N1
формують її номінативне поле, яке розглядається як прототипна категорія, представлена (за частотністю реалізацій значень) но
мінативним прототипом і різними прошарками номінативної периферії.

ФРАЗЕОЛОГІЧНІ СПОЛУКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ЕТНОКУЛЬТУРІ: ФРЕЙМОВА МОДЕЛЬ

2026-01-04T19:38:20+02:00

У статті схарактеризовано мотиваційні процеси фразеологічних одиниць української мови, в основі
яких закладена стереотипізація уявлень українського етносу про світ і їхня детермінація культурними та психомен
тальними чинниками. Оприявлено закономірності знакової переінтерпретації фразеологічних сполук української мови
у мережі культурних смислів етносвідомості, що відображають особливості національної концептуальної системи,
етнічної інтеріоризації дійсності у зв’язку з культурою, традиціями, звичаями, міфами народу. Мета дослідження –
зʼясувати мотиваційний механізм фразеологічних одиниць, що формує модель номінації, оперту на концептуальні ре
ляції синергетичної системи етносвідомості мовця. Мета дослідження імплементується у завдання – описати номіна
ційні механізми фразеологічних сполук із структурою етносвідомості, смислопороджувальними процесами в проєкції
на культурні куди етнічної спільноти, її внутрішній рефлексивний досвід, позначений фразеологічним сегментом. Ви
значено, що значення мотиватора таких номінатем уже є метафорично мотивованим, але в свідомості мовців ці слова
зафіксовані в складі фразеологічних зворотів, що уможливлює компресію, універбацію останніх, тобто їхнє стягнення,
які експліцитно й імпліцитно несуть у собі відповідну інтерпретацію світу, інтенціонально спрямовуючи саму його
думку та пізнавальну спрямованість. Мотиваційний зв’язок слів-універбів та стійких висловлювань пояснюється об
разністю, як згортання описової синтагми, що передує створенню слова, шляхом редукції плану вираження вихідної
величини та залучення до похідного слова семантики редукованих членів. Саме процес компресії в українській мові
забезпечує фразеологічний різновид асоціативно-термінальної мотивації
Схарактеризовано породження моделі номінативних фразеологічних одиниць, що мають глибоку пояснювальну
спроможність, оскільки на її підставі досліджуються процеси мотивації, здійснюється реконструкція структури знань
про позначуване, логіко-інформативний зміст фразеологічних одиниць, утілений у денотативно-сигніфікативних ком
понентах семантики, знаходиться в тісному зв’язку з емотивно-оцінними, образно-експресивними стилістичними й
культурно-національними чинниками, вочевиднено взаємодію різних пізнавальних механізмів етносвідомості та ко
лективного позасвідомого. Установлено, що номінативні одиниці за механізмом є метафоричними, оскільки на позна
чення процесів використовуються досвідні знання, вербалізовані у стійких фразеологічних сполученнях, що мають
здатність виражати дещо більше, ніж проста сума значень їхніх складників. Здебільшого мотиватором фразеологічного
сегменту є граматично залежний компонент фразеоструктури – дієслівність, що переносить на мотивоване семантику
звороту в цілому з огляду на фразеологічну валентність, яка зумовлює більші розпізнавальні властивості. Перспективу
подальших досліджень убачаємо в описі пареміологічної складової української культури у проєкції на певні когнітив
но-семіотичні моделі.

РАМКА ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ВИКЛАДАЧІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ В УМОВАХ КРИЗИ

2026-01-04T19:54:08+02:00

Стаття представляє теоретичну рамку для розвитку цифрової педагогічної стійкості серед майбутніх
викладачів англійської мови як іноземної в контекстах, що характеризуються постійною невизначеністю та порушен
нями освітнього процесу. Спираючись на конструктивістську теорію навчання, модель технологічного педагогічного
змістового знання та літературу з кризової педагогіки, дослідження пропонує концептуальну модель, яка інтегрує роз
виток цифрової компетентності з психологічною готовністю до викладання в нестабільних умовах. Рамка ґрунтується
на емпіричних даних двох різних програм підготовки вчителів Ужгородського національного університету та Карпат
ського національного університету імені Василя Стефаника, де 62 студенти брали участь у спеціалізованих курсах,
спрямованих на розвиток цифрових педагогічних компетентностей. Порівняльний аналіз показує, що педагогічний
та лінгвістичний підходи до підготовки вчителів дають значні покращення цифрової готовності, але культивують різ
ні виміри професійної стійкості. Програми, орієнтовані на освіту, посилюють емоційну регуляцію та адаптивність у
кризових ситуаціях, тоді як програми, орієнтовані на лінгвістику, зміцнюють технологічну креативність та інновації,
орієнтовані на учня. Запропонована рамка цифрової педагогічної стійкості охоплює чотири взаємопов'язані виміри:
технічну спритність, методологічну гнучкість, емоційний інтелект та контекстуальну обізнаність. Емпірична валідація
через аналіз опитувань до та після курсів демонструє статистично значуще зростання у всіх вимірах з великими розмірами ефекту. Якісний аналіз рефлексій студентів висвітлює трансформацію від розуміння технології-як-інструменту
до технології-як-педагогіки, що вказує на фундаментальні зміни у формуванні професійної ідентичності. Запропоно
вана концептуальна основа має важливе практичне значення для розробки навчальних програм у системі педагогічної
освіти, зокрема для підготовки вчителів, які працюватимуть у зонах збройного конфлікту чи регіонах із системними
порушеннями функціонування системи освіти. Дослідження вносить внесок у нову науку про кризову педагогіку, демонструючи, що стійкість у контекстах цифрового викладання вимагає одночасного розвитку технічних, педагогічних,
емоційних та адаптивних здібностей, а не ізольованого набуття навичок.

ПРОКЛЬОНИ ЯК ВЕРБАЛЬНІ МАРКЕРИ ГНІВУ ДІАЛЕКТОНОСІЯ (на матеріалі закарпатського говору)

2026-01-04T20:14:55+02:00

У статті досліджено склад, семантику й особливості функціонування прокльонів як вербальних мар
керів негативних емоцій діалектоносія. Зокрема, проаналізовано структурні особливості прокльонів у закарпатських
говірках; з’ясовано специфіку функціонування різних тематичних груп номінацій у складі прокльонів; розкрито се
мантику й походження специфічних діалектних компонентів вигукових фразем-прокльонів; простежено взаємозв’язок
прокльонів із ментальністю та психоемоційним станом діалектоносіїв.
Доведено, що потужним комунікативним маркером негативних емоцій у носіїв закарпатського говору є прокльо
ни, абсолютна більшість яких належить до вигукових фразеологізмів. Емоції гніву вербалізують прокльони з біблій
ними, міфічними, метеорологічними, абстрактними та іншими концептами: Бог, чорт, фрас, ґу ́та, шл’ак, біда́ , кáра,
грім тощо.
За ступенем вияву гніву прокльони можна умовно поділити на легкі, що виражають незадоволення, докір і не
пророкують каліцтва чи смерті опонента (це переважно вислови з фаунонімами), і важкі, що демонструють злість і
ненависть до адресата мовлення.
У компонентному складі прокльонів переважає питома українська лексика (Бог, не ́бо, марá, сóнце, пес; покара́ти,
поби́ти, пропа́ сти та ін.), а незначна частина німецьких та угорських запозичень (ґалúба, ґу ́та, файґ, фрас, шл’ак,
фра́нца, тра́фити) засвідчує специфіку закарпатського говору.
За метою висловленої думки проаналізовані прокльони є спонукальними конструкціями й промовляються з від
повідною окличною інтонацією, у якій доволі помітне емфатичне акцентування. Додатковими граматичними засобами
вираження спонукальності є частки богда́ ǐ, най / н’ай, ôбы́ / ўбы / бы та дієслівні форми наказового способу чи дійсного
в значенні наказового. Із погляду синтаксичної будови переважають прокльони зі структурою простого двоскладного
чи односкладного речення.
Оскільки прокльони належать до табуйованих висловів, їх використання доволі обмежене й зумовлене культур
ними, релігійними та індивідуально-психічними особливостями діалектоносіїв.

ЛІНГВОПРАГМАТИКА ВЖИВАННЯ ДІАЛЕКТИЗМІВ ІЗ КОРЕНЕМ -ХОС(Е)Н- У ЗАКАРПАТСЬКІЙ ПРЕСІ

2026-01-04T22:06:49+02:00

У статті виконано лінгвопрагматичний аналіз функціонування діалектного лексичного гнізда з ко
ренем -хос(е)н- (хосен, хісна, хоснувати, хосенний тощо) у мовленні сучасної закарпатської преси. Актуальність до
слідження зумовлена загальною тенденцією до демократизації вітчизняного медіадискурсу та переосмисленням ролі
регіональних говірок, які трансформуються з індикаторів низького стилю в дієвий засіб комунікативного впливу. На
матеріалі газет «Новини Закарпаття» та «Старий замок “Паланок”» (2010–2024 рр.) досліджено динаміку семантичних
і стилістичних перетворень цієї запозиченої з угорської мови, але глибоко адаптованої лексики.
З’ясовано, що в досліджуваному корпусі діалектизми цієї групи функціонують переважно без графічного виді
лення (лапок, курсиву), що свідчить про їхню органічну інтеграцію в мовну свідомість населення регіону та статус
норми місцевого узусу. Визначено, що прагматичний потенціал лексеми хосен виходить далеко за межі номінації утилі
тарних понять (‘користь’, ‘вигода’). У публіцистичних текстах вона також виступає інструментом соціальної критики
та оцінності, маркуючи позицію «здорового глузду громади» в опозиції до офіціозу чи декларативності влади.
Проаналізовано роль досліджуваних одиниць у стратегіях мовної гри (створення комічного ефекту через контраст «господарської» семантики й інтимного контексту) та евфемізації. Окрему увагу приділено гномічній функції діалектизму: виявлено, що в авторських колонках та інтерв’ю слово хосен часто вживається для формулювання життєвих
кредо, порад та моральних настанов. Також простежено використання цієї лексики в дискурсі ідентичності, де вона
слугує засобом легітимації регіонального мовного коду. Доведено, що в сучасному медіатексті діалектизм еволюціонує
від засобу створення локального колориту до поліфункціонального інструменту реалізації авторської модальності й
формування довіри читацької аудиторії.

ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ЗАСОБИ УВИРАЗНЕННЯ ПОЕТИЧНОЇ МОВИ ВІКТОРА КОРДУНА

2026-01-04T22:20:54+02:00

У пропонованій статті авторка розглядає поетичну мову Віктора Кордуна, творчий доробок якого не
піддавали вивченню в мовознавчій площині, а лише в літературознавчій царині. Лінгвальна «репрезентація буття» цьо
го митця самобутня і своєрідна. Неповторність індивідуально-авторського вияву спостерігається і на рівні вживання
стилістичних фігур лексико-граматичного творення. Незважаючи на значну кількість розвідок у галузі лінгвостиліс
тики, в жодній опублікованій дотепер праці виражальні засоби в поетичній мові В. Кордуна не набули статусу само
стійного об’єкта вивчення. Це й зумовлює актуальність нашої студії.
Дослідниця ставить за мету на матеріалі збірок «Сонцестояння», «Зимовий стук дятла» і «Трава над травою»
схарактеризувати особливості репрезентації мовно-художніх засобів лексичної і граматичної природи в поетичних
творах Віктора Кордуна. Для досягнення визначеної мети авторка аналізувала лексико-граматичні засоби організації
поетичної оповіді митця та з’ясовувала стилістичний потенціал виявлених художньо-виражальних засобів у форму
ванні поетичного полотна.
За результатами здійсненого аналізу науковиця доходить висновку про те, що увиразненню віршової оповіді
митця сприяють анадиплосис (контактний повтор), просаподосис (дистантний повтор), подвоєння (може мати і контактний, і дистантний варіант реалізації); поліптотон (лексико-морфо-синтаксичний повтор), анномінація (лексико-морфемно-синтаксичний повтор), а також фігури, що мають опозиційне наповнення складників (амфітеза, антитеза, діатеза, оксиморон). Уведення цих лексико-граматичних засобів у тканину поетичного тексту уможливлює інтенсифікацію та експресивізацію відтворюваного, удокладнення висловлюваного, увиразнення художньо-стилістичного ефекту й утілення авторського творчого задуму.

ЗООЛОГІЧНА ЛЕКСИКА В ДІЛОВІЙ ПИСЕМНОСТІ XVII–XVIII СТ.: ЛЕКСИКО-ЕТИМОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

2026-01-05T10:21:35+02:00

Стаття присвячена комплексному аналізу зоологічної лексики в діловій писемності XVII–XVIII ст.,
а саме в праці Ласло Деже як репрезентативному джерелі з історії ділової мови Карпатського регіону. Метою до
слідження став комплексний аналіз зоологічної лексики в словнику Ласло Деже, з урахуванням її структурно-семан
тичних особливостей, етимологічної природи та функціонування в контексті ділової писемності XVII–XVIII ст. На
матеріалі словникового реєстру та авторських коментарів простежено тематичне структурування назв тварин, що ві
дображає основні галузі традиційного господарювання (тваринництво, мисливство, рибальство тощо) та особливості
локальної карпатської культури. Застосовано метод суцільної вибірки, етимологічний, семантичний, словотвірний, по
рівняльно-історичний і кількісний аналіз, що дало змогу визначити основні лексико-семантичні групи, домінантні мо
делі номінації та виявити архаїчні праслов’янські паралелі в назвах фауни. Описано спектр словотвірних типів різної
продуктивності, зокрема з суфіксами -к-а, -иц-а, -ин-а, -ят- / -ат-, -ок, які забезпечують побудову видових, збірних та
зменшено-пестливих форм назв. Показано роль запозичень германського, романського й тюркського походження, що
інтегрувалися в слов’янську систему зоологічної лексики та відбивають інтенсивні міжмовні контакти в мультикультурному карпатському ареалі. Наголошено на значущості словника Л. Деже як корпусного джерела, у якому зоологічна
лексика тривалий час залишалася поза спеціальним описом, та окреслено перспективи подальшого залучення зоолексем із авторських коментарів для реконструкції історичної динаміки зоологічної номінації в східнослов’янському контексті. Отримані результати дають підґрунтя для ширших порівняльних студій з історичної лексикології та дозволяють уточнити механізми формування номінативних систем у діловій писемності ХVII–XVIII ст.

КОГНІТИВНА ЛІНГВІСТИКА: КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ТА КАТЕГОРИЗАЦІЯ АКУСТИЧНОГО СВІТУ ЧЕРЕЗ VERBA SONANDI

2026-01-05T10:45:23+02:00

Дослідження знаходиться на стику когнітивної лінгвістики, славістики та семантики. Актуальність у
тому, що воно поєднує класичне лексико-семантичне дослідження (verba sonandi) з сучасним когнітивним підходом.
Обсяг зібраних фактів дозволяє працювати зі значним матеріалом слов’янських і неслов’янських мов. Глибина опрацювання дає можливість досліджувати не лише мовну форму, але й ментальні механізми, звукові концепти, когнітивні
метафори та етнокультурне сприйняття звуку. У статті розглядається 1) розподіл звуків у verba sonandi за джерелом; 2) типом звуків за акустичними характеристиками; 3) класифікація концептів за семантичним полем; 4) словотвірні мо
делі, які є ключовими для когнітивної диференціації звуків; 5) метафоричні розширення значень дієслів; 6) еволюція:
verba sonandi в індоєвропейських мовах становлять спільну словотвірну парадигматику, яка за походженням сягає
праслов’янської доби, а коренями – доби праіндоєвропейської. Лінгвокогнітивний аналіз verba sonandi дозволяє дослідити, як формується звукова ментальна модель світу. Дієслова слугують засобом для концептуалізації звуку як
явища, що становить когнітивну категорію, структуровану свідомістю. З точки зору когнітивної лінгвістики катего
ризація звучання відбувається через фіксацію та інтеграцію компонентів смислової основи ономатопеї в структуру
дієслова. Усе лексичне різноманіття verba sonandi у слов’янських мовах формують акустичний; руховий; тілесний;
емоційний компоненти. Базовим є акустичний компонент як результат відтворення фонетичними засобами мови звуків
і шумів навколишнього світу. Ключова глибина слов’янської категоризації акустичного світу полягає у системності
словотвірних моделей (особливо суфіксації), які відображають часові та інтенсивні характеристики звуку: тривалість,
ітеративність, суфікс -ка- когнітивно позначає серію коротких звуків; одноразовість (моментальність), суфікс -ну-
миттєву, завершену дію; процесуальність, суфікси -іти, -ати позначають тривалий, фоновий процес; інтенсивність
та емоційність відтворює редуплікація.

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ МАНІПУЛЮВАННЯ МАСОВОЮ СВІДОМІСТЮ ПРИ ПЕРЕКЛАДІ ПОЛІТИЧНИХ ТЕКСТІВ

2026-01-05T11:15:45+02:00

У статті здійснено комплексне дослідження феномену маніпуляції масовою свідомістю при перекладі
політичних текстів, що зумовлено зростанням ролі інформаційних технологій та глобалізаційних процесів у сучасно
му світі. Розкрито, як інноваційні перекладацькі технології здатні впливати на зміст повідомлень, змінювати смислові
акценти та формувати вигідні для політичних акторів інтерпретації реальності.
Особливу увагу приділено лінгвістичним і комунікативним стратегіям, які застосовуються перекладачами у про
цесі відтворення політичного дискурсу: евфемізації, фреймуванню, апеляції до авторитету, емоційній індукції. Ці при
йоми дозволяють легітимізувати політичні рішення, зменшувати або посилювати емоційне забарвлення повідомлень,
а також маніпулювати суспільними настроями. Матеріалом дослідження слугували переклади промов американських
політиків (Джо Байдена та Дональда Трампа), де простежується цілеспрямована зміна лексики та стилістики задля до
сягнення певного впливу на аудиторію.
Методологічну основу становлять контент-аналіз, критичний дискурс-аналіз, лінгвістичні й психологічні підходи до вивчення маніпуляції. У статті узагальнено сучасні наукові підходи до вивчення політичного дискурсу, описано
механізми його маніпулятивного потенціалу та виокремлено ключові стратегії впливу. Виявлено, що переклад політичних текстів не є нейтральним процесом, а виступає інструментом цілеспрямованого управління інформацією, що здатний формувати суспільні наративи.
Отримані результати підкреслюють критичну роль перекладача у відтворенні політичних повідомлень і доводять
необхідність розвитку медіаграмотності як чинника протидії маніпуляціям.

МЕТАЖАНРОВИЙ ПАТЕРН МІСТЕРІЇ ТА ОБРАЗ ЛАБІРИНТУ В РОМАНІ «НОВИНИ ПРО МЕРТВИХ» ДЖЕЙМСА РОБЕРТСОНА

2026-01-05T12:21:44+02:00

У статті проаналізовано події в романі Д. Робертсона «Новини про мертвих» , що розгортаються
у вигаданій місцевості Ґлен Конек, яка стає формою географічної та символічної репрезентації різночасових вимі
рів. Визначено, що одним із ключових є образ лабіринту, який фрагментарно з’єднує три часові шари: давній період
Піктланда, XIX століття та сучасну епоху. Образ лабіринту в романі «Новини про мертвих» посилений нелінійною
репрезентацією подій. Він дає можливість інтегрувати фрагментовані оповіді в цілісний часопростір. Метажанрова
структура роману детермінує особливу світоглядну парадигму й наративні конфігурації в аспекті реалізації мотиву
автентичності. Проаналізовано кореляції між містерією як метажанровим патерном та образом лабіринту, репрезенто
ваним у річищі метамодернізму.
Визначено, що ключовим образом роману «Новини про мертвих» є загадкова книга, написана давнім пустельни
ком, – Книга Конека. Вона уособлює мотив поривання до автентичного буття. Визначено, що в романі експліковано мо
тив сакральності природи та пізнання «Я». Встановлено, що в Ґлен Конеку межа між реальним і вигаданим стирається,
що ускладнює часовий і просторовий наратив, розділений на власне фікційні події давнього часу та події, пов’язані як
із вигаданими, так і з реальними епізодами історії й географії Шотландії. Крім того, зазначено, що Ґлен Конек відіграє
роль своєрідного «персонажа», який формує не лише ландшафт роману, а й визначає долю його мешканців. Мотив
лабіринту проходить крізь увесь твір, даючи можливість персонажам шукати втрачену мудрість, осмислювати світ і
досягати автентичності. Особливе значення має концепція природи як джерела сакрального, що перегукується з ідеями
німецького романтизму. Досліджено, що містерійна метажанрова парадигма роману Д. Робертсона оприявнює в цьому
творі метамодерністські тенденції.

НОВЕЛА ЛУКИ ДЕМ’ЯНА «ХАТА»: ЖАНРОВО-СТИЛЬОВА СВОЄРІДНІСТЬ ТВОРУ

2026-01-05T12:33:25+02:00

У статті досліджується новела «Хата» Луки Дем’яна (1894 ‒1968) – відомого фольклориста, гро
мадського діяча, фундатора бібліотечної справи на Закарпатті, письменника, одного із засновників крайової школи
новелістики. Простежено, що новела має ознаки параболи, які найперше виражаються у введених у текст символах,
у множинності інтерпретацій твору, інтелектуальності та відкритості фіналу. Крім того, твір має взаємозв’язки з дав
ньою українською літературою та житійними легендами.
Зміст новели розкривається через вибудуваний письменником ряд образів-символів: хата, смерть, коса, змій,
сонце, дорога, вогонь. Провідний образ-символ хати розкривається у творі, сказати б, тривимірно: через вісь, що по
значає протяжність – минуле, сучасне й майбутнє; через вертикальну вісь, яка єднає життя земне й сакральне; а також
через вісь обширу, що простягається верховинською землею. Це дає можливість побачити об’ємну картину життя
верховинця Юрка Пилипа у його взаєминах із пам’яттю роду, сакральними силами, сім’єю, сучасниками, а водночас
спонукає до множинності інтерпретації твору.
Лука Дем’ян, послуговуючись мовою символів, зашифрував у новелі «Хата» світоглядну систему горянина й від
тінив його слабку прив’язаність до реальності. Головний герой не скріплює сім’ю, не впорядковує її ціннісно-смисло
вий універсум, а виявляється безпорадним у буденному житті. Тож смерть, яку він видивлявся для себе та для старого
родинного гнізда, віднайшла в його оселі найневиннішу жертву – донечку в колисці. У новелі представлений світ Юрка
настільки розбалансованим, що він навіть невміло оперує прадавніми символами, тому тисячолітні знаки в контакті з
ним показують свої негативні вияви.
Однак письменник екстраполює образ-символ хати на всю верховинську землю, змальовуючи зубожіння в природі через вирубування лісів. Лука Дем’ян проводить паралель між стражданням людини і стражданням землі. Оскіль
ки верховинці тисячоліттями відчувалися складовою частиною природи, то нищення лісів, занепад і корозія земель
знекровлює також горян і вони відчуваються безпорадними на своїй землі, не здатними навіть збагнути, як можна
захистити свою матір-Верховину. Питання: яким буде майбутнє в хаті? – залишає твір з новим відкритим смислом, що
теж дає підстави вбачати в новелі ознаки параболи.
Риси параболи, властиві новелі Л.Дем’яна «Хата», надають тексту запам’ятовуваності й емоційного наративу,
виводячи твір на новий витóк осмислення, коли від соціальної проблематики переходимо до філософських регістрів.

ДИТИНСТВО ЯК МІФОЛОГІЧНИЙ ПРОСТІР РОДОВОЇ ПАМ’ЯТІ В ЛІРИЦІ ВЛАСТИ ВЛАСЕНКО

2026-01-05T12:45:10+02:00

У статті досліджено феномен дитинства як міфологічного простору родової пам’яті в ліриці сучасної
української поетеси Богдани Ковалюк, яка творить під псевдонімом Власти Власенко. Авторка – прикарпатська пись
менниця, філологиня, викладачка, громадська діячка, лауреатка премій імені Бориса Нечерди (2016) та Василя Стефа
ника (2023). Метою статті є розкриття художніх механізмів, за допомогою яких поетеса трансформує індивідуальний
досвід дитинства в міфопоетичний простір, що відображає колективну пам’ять роду та культурні архетипи.
У процесі дослідження визначено завдання: простежити, як у поезіях Власти Власенко дитинство постає в ролі
сакрального хронотопу, що зберігає пам’ять поколінь; проаналізувати образи-символи, що формують міфологічну
структуру дитячих спогадів; окреслити роль фольклорно-міфологічних мотивів у конструюванні авторського міфо
світу; з’ясувати специфіку поетичного мислення, що поєднує інтимно-особистісне й культурно-історичне. Стаття спи
рається на міфопоетичний аналіз, методи герменевтики, психологічну інтерпретацію та культурно-історичний підхід.
Доведено, що лірика Власти Власенко відзначається глибинним зв’язком із традиціями Прикарпаття, де дитинство осмислюється як джерело духовної енергії і як простір формування ідентичності. Підкреслено роль гуцульсько-бойківського міфосвіту, символіки образів-архетипів (вода, вогонь, земля, повітря) та родинних ремінісценцій у формуванні авторського міфу про дитинство. Зроблено висновок, що лірика Власти Власенко утверджує дитинство як
джерело родової сили, пам’яті, внутрішньої опори, що живить поетичну уяву та формує світогляд митця.
Зазначено, що поезія Власти Власенко характеризується новизною й самобутністю, індивідуально-авторським
способом реалізації міфологічних систем, а також візіонерським типом мислення, що робить її твори вагомим внеском
у сучасну українську літературу.

НАУКОВО-ТВОРЧИЙ ДОРОБОК ІВАНА ЯЦКАНИНА КРІЗЬ ПРИЗМУ УКРАЇНСЬКО-СЛОВАЦЬКОГО ЛІТЕРАТУРНОГО ДІАЛОГ

2026-01-05T12:56:29+02:00

У статті простежується науково-творча діяльність Івана Яцканина (нар.1950 року в Словаччині) у кон
тексті українсько-словацьких літературних взаємин. Відомий прозаїк, перекладач, науковець і публіцист, він понад пів
століття трудиться на ниві міжкультурної співпраці. В активі Івана Яцканина – монографічне видання «Діалог літера
тур» (2008), у якому простежує словацьку літературу на сторінках журналу «Всесвіт», зупиняється на українських пе
рекладах словацької літератури для дітей і молоді й под.; десятки статей і рецензій, що торкаються актуальних проблем
окресленого дискурсу. Вагома складова доробку Івана Яцканина – художній переклад. Найбільшу нішу тут посідають
його перетлумачення зі словацької літератури. Йдеться передусім про антологію сучасного словацького оповідання
«Полегшуючі обставини» (1994), антологію словацької малої прози «Таїна» (2011), вибране «Переклади» (2019) та ін.,
авторські видання творів Марека Вадаса («Відчайдушно гарне життя», 2011), Любоша Юріка («Рік довший ніж сторіч
чя», 2017), Леопольда Лаголи («Остання справа», 2022), Франтішека Швантнера («Дама», 2023) та ін., низку книжок
для дітей з-під пера Рудольфа Яшика, Юліуса Балца, Станіслава Штепки.
Окрема сторінка в діяльності Івана Яцканина – творча комунікація в рамках серії «Між Карпатами і Татрами»,
де презентовано білінґвальні видання новел Леопольда Лаголи («Про тіло і душу», 2010), Яна Грушовського («Дві
сестри», 2016), Душана Міколая («Медова баба», 2018), Петера Яроша («Чорт і лісоруб», 2024) та Івана Горвата («Лю
дина на вулиці», 2025), що створює ширший простір для аналізу текстів саме в компаративному плані.
Науково-творчий доробок Івана Яцканина в дискурсі українсько-словацьких літературних взаємодій давно чекає
на предметну розмову і ґрунтовне дослідження.

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ВІЙНИ: ТЕМАТИЧНІ Й ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ

2026-01-05T13:21:04+02:00

У статті проаналізовано сучасну українську літературу війни як комплекс художньо-документальних
текстів, що виникають в умовах збройної агресії росії проти України, репрезентують досвід життя на тлі катастрофи
й формуються у реальному часі, характеризуючись оновленим тематичним, стильовим, філософським й ідеологічним
спрямуванням. Авторки пропонують власну періодизацію хронологічних і жанрових параметрів сучасної української
літератури про війну, складові якої (етапи) характеризуються певними тематичними та емоційно-виражальними осо
бливостями. Перший етап (2014–2017 рр.) репрезентує фіксацію факту війни. Переважають тексти, зосереджені на
подіях Революції Гідності, анексії Криму, початку бойових дій на Сході (трагедія Іловайська, подвиги кіборгів), АТО.
Другий етап (2018–2021 рр.) транслює художньо-рефлексивне осмислення війни. З’являються форми великої прози
та поетичні збірки, що розкривають тему війни через призму особистих і родинних драм, внутрішніх трансформацій
героїв, соціальних зламів. Третій етап (2022 – до цього часу) фіксує лавиноподібне збільшення кількості текстів про
війну. Словесне мистецтво перетворюється у засіб документування, фіксації, терапії та пам’яті. Вказано, що хронологічні межі не закриті (адже російсько-українська війна ще триває) і можуть бути дискутовані.
У роботі також описано широкий тематичний спектр сучасної української літератури війни (сюжети, пов’язані
з безпосередньою участю героїв у бойових діях, документуванням повсякденного життя військовослужбовців, осмисленням персонажами досвіду найрізноманітніших змін і втрат, психологічною трансформацією особистості, гострим
емоційним проживанням сьогодення, наполегливою новою за змістом і сенсами діяльністю, збереженням пам’яті про
Захисників). Окремо виділено пам’ятувальні та меморіальні тексти.

ПОЕТИКА ПОЗАЗБІРКОВОЇ ЛІРИКИ ВАСИЛЯ ҐРЕНДЖІ-ДОНСЬКОГО (ПОЕЗІЯ 1922–1931 рр.)

2026-01-05T21:27:28+02:00

У запропонованій публікації зроблено спробу систематично проаналізувати поетичний доробок одного із найпродуктивніших українських письменників Василя Ґренджі-Донського, а саме твори, написані у період із
1922-го по 1931 рр., що не увійшли до жодної з його опублікованих поетичних збірок. Частина з цих віршів побачила
світ у тогочасних закарпатських періодичних виданнях, таких як журнали «Наша земля», «Пчілка», газети «Свобода»,
«Українське слово», «Русин», «Неділя русина» та інші. Решта ж залишилася в рукописах автора і вперше була видрукувана в першому томі дванадцятитомного видання творів митця.
Вірші В. Ґренджі-Донського поза збірками до сьогодні ще не були об’єктом окремих наукових досліджень. Це
обумовлює актуальність роботи, мета якої – дослідити поетику вищеозначених текстів. У статті зроблено ідейно-художній аналіз громадянської лірики (поезії «Не дамо!», «Ми українці!», «Не запродайте рідний край», Розбудимо Закарпаття», «Молотьба», «Розділили Україну поміж ворогів», «Оце мій рідний край», «А ми обдерті, босі, без кутка…»,
«Заміняли ярмо…», «Багата в нас земля», «На майдані», «О, чого ж я тут», «Нова зірка на нашому небі»), пейзажної лі
рики (поезії «Ранок», «На Тисі», «На “Мирші” серед пастухів», «Сінокоси», «Вертається із гір турист», «Стою, дивлю
ся на красу», «Зима на порозі», «Пропали квіти із вікон»), інтимної лірики (вірші «Як на небі місяць зійде», «Прощай»,
«Тобі, дівчино…») та лірики з елементами автобіографізму (поезії «З душі вже витер я тебе», «Переживаю я тепер»,
«Крапка», «Щось так болить душа…», «Стократ згадаєш і заплачеш колись…»). Загальна кількість проаналізованих
текстів – 33 одиниці.
У дослідженні проведено типологічні паралелі між віршами В. Ґренджі-Донського та поетичними творами
І. Франка, П. Тичини, поетів Празької школи. З’ясовано, що в громадянській ліриці поет постає як борець за справедливість, пристрасний і непохитний бунтар. Пейзажна лірика характеризує його як майстерного митця-живописця,
який уміє словом передати красу рідного краю. А в інтимній ліриці автор розкривається як ніжний лірик із тонким поетичним чуттям.