Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Філологія

ПРОФЕСОР ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ ДОБОШ – ВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МОВОЗНАВЕЦЬ (1924–2001)

Галина Вовченко — 2024-11-21

В основі цієї публікації лежать матеріали виступу професора кафедри української мови УжНУ В.І. Статєєвої на наукових читаннях, присвячених 90-ій річниці з дня народження Василя Івановича Добоша у 2014 році. Ми доповнили їх фактами, що з’явилися пізніше, після 2014-го року, а також деякими іншими джерелами, які раніше не були використані. Метою статті є окреслення постаті відомого українського мовознавця, знаного в Україні діалектолога Василя Івановича Добоша в інформаційних виданнях України, з’ясування історії прізвища вченого та основних моментів біографії, характеристика тематики наукових пошуків відомого вченого, оцінка його праць у прижиттєвих та пожиттєвих виданнях. Вважаємо доцільним видати ці неопубліковані матеріали до 100-річчя з дня народження В.І. Добоша. Ця публікація буде корисною не тільки для історії українського мовознавства, а й для всіх, хто цікавиться українською мовою як мовою нації. Василь Іванович Добош лишив нестертий слід у дослідженні синтаксису відмінків українських південнокарпатських говорів, описав безприйменникові та прийменникові конструкції однієї з найбільш архаїчних периферійних груп українських говорів, що перебувають у безпосередньому контакті з румунською, угорською, словацькою та частково з польською мовами. Учений мав праці з діалектної лексикології та фразеології, з діалектного словотвору, з міжмовних контактів, з лінгвогеографії говорів, писав про синхронний та діахронний аспекти вивчення діалектного синтаксису. Його цікавила історія українського мовознав- ства та історія української літературної мови, ономастика, проблеми школи та педагогіки, краєзнавства, культури української мови. Професор В.І.Добош як людина, науковець і педагог належав до плеяди найкращих науковців-філологів не тільки Закарпаття, а й усієї України.

СИМВОЛІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО АНТРОПОНІМА ІВАН КАРПОВИЧ ПІДІПРИГОРА В РОМАНАХ ВЛАДИСЛАВА ІВЧЕНКА

Анастасія Вегеш — 2024-11-21

Стаття присвячена дослідженню літературно-художнього антропоніма Іван Карпович Підіпригора, який функціонує в ретророманах Владислава Івченка.

Метою нашого дослідження є аналіз інформаційного заряду (символічного значення) найменувань головного героя, а також апелятивів, які доповнюють літературно-художні антропоніми. Наше завдання – довести, що літератур- но-художні антропоніми творять образи, а заголовок і текст – взаємопороджувальні величини.

Доведено, що символізм літературно-художніх антропонімів, зумовлений суспільно-історичними змінами та но- вими естетичними та етичними орієнтирами, значно збагачує художнє мовлення. З’ясовано, що в літературно-художньому антропонімі Іван Карпович Підіпригора – генетичний код українців, наша історія й сучасність, тому власна назва в художніх творах В. Івченка стає вагомим засобом відтворення національної традиції, формує свідомість персонажа. Літературно-художній антропонім Іван Карпович Підіпригора стає символом мудрого, доброго, трохи хитрого та кумедного українця.

Доведено, що прізвище Підіпригора – антропонім фольклорного походження, який має стосунок до казкових велетнів, на що теж повною мірою вказує внутрішня форма прізвиська. Імена богатирів з народного епосу незмінно вживаються як уособлення сили народу, тому знаменитий сищик із українським прізвищем став стовпом (можна міркувати – горою) самодержавства. Прізвище вирізняється підвищеним експресивно-стилістичним забарвленням та семантичним наповненням. Звернено увагу на можливість творення прізвиська в козацькому середовищі. Відомо, що в козаків існував звичай давати найменування, в основі якого був закладений жарт або гумор. І літературно-художній антропонім, і образ тісно переплітаються, доповнюють одне одного.

Наголошено на великому змістовому навантаженні та художній інформації словосполучення найкращий сищик, яке автор виносить у заголовки всіх романів про Івана Карповича.

Наше дослідження дозволило дійти висновку про те, що найменування персонажа стало іменем-символом образу українця, який у круговерті подій зумів зберегти свою ідентичність.

ВИКЛАДАННЯ ФРАЗЕОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НА УРОКАХ У СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ

Наталія Венжинович — 2024-11-21

Стаття присвячена проблемам викладання фразеології української мови на уроках у середній школі. Методичні аспекти вивчення фразеології у школі досліджували О. Плющ, О. Ткачук, С. Дубовик та І. Кучер. У той же час специфіка вивчення фразеологізмів із ключовими словами-соматизмами у середній школі залишається на перифе-рії наукових досліджень, що зумовлює необхідність вивчення цієї теми.

Об’єкт дослідження – фразеологізми української мови з ключовими словами-соматизмами.

Предметом дослідження є форми та методи роботи над фраземами з ключовими словами-соматизмами на уроках української мови у 6 класі.

Мета дослідження – вивчення специфіки викладання фразеології української мови на уроках у 6 класі (на матеріалі фразем із ключовими словами-соматизмами).

Виконання поставленої мети зумовило реалізацію таких завдань: 1) узагальнити поняття фразеологічної одиниці, їх класифікацію; 2) дослідити фраземи із ключовими словами-соматизмами у контексті джерел виникнення фразеології; 3) запропонувати форми та методи роботи над фраземами із ключовими словами-соматизмами на уроках української мови у 6 класі; 4) описати лінгвометодичні засади вивчення фразеології з ключовими словами-соматизмами в основній школі.

Методи дослідження. Ураховуючи специфіку теми дослідження та поставлені завдання, за основу обрано метод лінгвокультурологічного аналізу та описовий метод. Крім цього, метод систематизації та класифікації забезпечив чітке групування поглядів дослідників на аналізовану проблему.

У результаті проведеного дослідження автори доходять висновку про те, що доцільно використовувати таку систему вправ та завдань при вивченні фразем із соматичним компонентом на уроках української мови: тлумачення понять фразеології, класифікація фразеологізмів та їх властивості; вибіркова робота, яка містить пошук фразеологізмів у текстах або проведення вибіркових диктантів; пояснення змісту фразеологічних висловів, роботу зі словниками, що допомагає зрозуміти їх значення; добір фразеологізмів за аналогією та контрастом, зокрема синоніми й антоніми; складання словничків фразеологізмів за стрижневим словом, що допомагає усвідомити різноманітні варіанти вживання вислову; розподіл фразеологізмів за тематичними групами для систематизації знань та їх кращого запам’ятовування; закріплення вмінь використовувати фразеологізми в мовленні через введення їх у речення, тексти та визначення синтаксичної ролі.

РУКОПИСНА КАРТОТЕКА ВАСИЛЯ НІМЧУКА ЯК ДЖЕРЕЛО ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ СЛОВОЗМІНИ ІМЕННИКІВ У ГОВІРКОВОМУ МОВЛЕННІ

Алла Галас — 2024-11-21

У статті описано особливості словозміни іменників у говірці с. Довге Закарпатської області за ма- теріалами рукописної картотеки професора Василя Німчука. На основі підготовленої до друку, систематизованої і проаналізованої частини матеріалів рукописної картотеки представлено словозмінні моделі іменників у рідній говірці вченого. Наведені в статті рукописні матеріали оприлюднюються вперше (за винятком поодиноких прикладів, які були опубліковані в статтях раніше).

Відомо, що В.В. Німчук працював над укладанням картотеки для майбутнього словника говірки рідного села. Матеріали, які містить картотека – це багаторічні записи унікального лексичного і фразеологічного діалектного мате- ріалу, який репрезентує самобутність говірки села Довге в контексті закарпатського говору й інших говорів української мови. У матеріалах картотеки зберігаються не тільки діалектні лексичні одиниці, частина яких архаїзувалася в говірці, значна кількість фразем і паремій, реґіональний ономастичний матеріал, а й численні фіксації відмінкових парадигм іменників. Картотека засвідчує увагу вченого до всіх рівнів мовної системи говірки, зокрема до специфічних морфо- логічних явищ, що демонструють численні примітки, підкреслені архаїчні форми частин мови, історичні коментарі (стислі і докладніші) до форм іменників, приклади говіркових та міжмовних паралелей, а також парадигми відміню- вання іменників у говірковому мовленні, у якому збережені наслідки словозміни іменників давніх іменних основ. Запи- си вченого фіксують збережені в говірковому мовленні архаїчні форми відмінювання іменників чоловічого, жіночого, середнього родів, іменників pluralia tantum.

Виокремлення типів словозміни іменника в говірці с. Довге здійснено в результаті аналізу текстів різного обсягу, що становлять, як правило, ілюстрації до діалектної лексики. Особливості словозміни іменників представлені в статті за принципом родової диференціації, у межах кожного роду проаналізовані парадигми відмінювання іменників в од- нині і множині.

Представлений матеріал дає можливість простежити рефлекси давніх відмінкових форм, з’ясувати динаміку іменникової словозміни в діалектному мовленні.

МОВНА КАРТИНА СВІТУ ГУЦУЛІВ КРІЗЬ ПРИЗМУ ХУДОЖНЬОЇ МОВИ. КОГУТ

Василь Ґрещук — 2024-11-21

Важливим, актуальним завданням сучасного мовознавства є різнобічні дослідження мовних картин світу, зокрема регіонально-діалектних, адже вони дають змогу визначити, як, у який спосіб навколишня дійсність відображається у свідомості людини через мовні одиниці та категорії. З огляду на зазначене не викликає сумнівів ак-туальність вивчення сегмента гуцульської діалектної мовної картини світу в частині лексико-семантичних виявів діа-лектного слова когут. Метою статті є висвітлення сегмента гуцульської діалектної мовної картини світу крізь призму української художньої мови в межах семантичного простору діалектизму когут ‘півень’. Досягнення сформульованої мети передбачало аналіз розгортання семантичного простору діалектизму когут в семантико-парадигматичному, сло-вотвірному та синтагматичному напрямках. Оскільки йдеться про моделювання сегмента мовної картини світу крізь призму художньої мови, то розгортання семантичного простору слова доповнено ще одним вектором – художньо-образним, який ґрунтується на реалізації можливостей слова в образотворенні в художньому тексті. Встановлено, що лексико-семантичну структуру гуцульської лексеми когут у її художній версії формують чотири лексико-семантичні варіанти: 1) ‘півень, самець курки’, 2) ‘перо глухаря, півня, яким оздоблюють крисаню, капелюх’, 3) перен. ‘жандарм’, 4) перен. ‘той, хто упадає коло жінок, залицяльник’. Словотвірне розгортання семантичного простору діалектизму когут репрезентовано похідними від нього дериватами когутєк, когутик, когутки, когут-глухар із різними лексич-ними значеннями. Синтагматичний вимір розгортання семантики діалектизму когут виявляється у складі багатьох як вільних, так і фразеологізованих словосполучень. Художньообразний вектор розгортання семантичного простору діалектизму когут пов’язаний із переносними, образними значеннями в тексті та у поширеному функціонуванні його в ролі об’єкта порівнянь. Отже, модельоване у художній мові складноструктуроване лінгвально-ментальне утворення когут посідає важливе місце в мовній картині світу гуцулів, про що свідчать широке лексико-семантичне розгалужен-ня однойменного діалектизму, його словотвірна, фраземоутворювальна та образотворча активність.

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ГРУПИ ДІАЛЕКТНОЇ ЛЕКСИКИ ЯК ЗАСІБ УТІЛЕННЯ ГАЛИЦЬКОГО КОЛОРИТУ В ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ Ю.П.ВИННИЧУКА: НАЗВИ ОСІБ

Марія Дружинець — 2024-11-21

Праця присвячена аналізу наддністрянських різнорівневих діалектних одиниць у прозі Ю. П. Винничука, зокрема визначено специфіку їхньої репрезентації в художньому тексті та ґрунтовно проаналізовано лексико-семантичну групу діалектної лексики «Назви осіб».

Метою розвідки є з’ясування індивідуально-авторської специфіки представлення наддністрянських лінгвальних елементів у прозовій творчості Ю. П. Винничука, зокрема лексико-семантичної групи «Назви осіб». Завдання: сформувати корпус використаних письменником наддністрянських говіркових одиниць; виявити та схарактеризувати специфіку репрезентації діалектних елементів у прозових творах Ю. П. Винничука; окреслити основні тематичні гру- пи діалектної лексики та з’ясувати семантику діалектизмів ЛСГ «Назви осіб» за допомогою діалектних словників.

Лексико-семантична група на позначення осіб є однією з найбільш розгалужених і номінативно різноманітних. Діалектна лексика у творах Ю. П. Винничука виконує важливі стилістичні та художньо-естетичні функції, зокрема від- творює місцевий колорит описуваних подій, створює мовну характеристику персонажів, які є носіями певного говору, а також індивідуалізує авторське мовлення.

Отже, ЛСГ на позначення назв осіб є вагомою частиною діалектної лексики в аналізованих художніх текстах, які виконують функції ідентифікації та репрезентації персонажів, зокрема характеризують їх за родинними стосунками, родом діяльності, зовнішніми або внутрішніми рисами тощо. Введення в художній текст різнорівневих лінгвальних елементів наддністрянського говору увиразнює мовленнєву характеристику персонажів твору, сприяє точному зобра- женню їхнього повсякденного життя та відтворенню особливостей галицького менталітету.

Проаналізовані діалектні елементи є багатогранним явищем і виконують низку важливих стилістичних функ- цій у структурі художнього тексту: номінативну, експресивну, розпізнавальну, функцію етнографічної достовірності, функцію типізації мови персонажів, функцію забезпечення художньої переконливості. Крім цього, діалектизми віді- грають важливу роль у розбудові художньої образності й тропіки, а також у збагаченні стилістичних джерел текстотво- рення та збагачення літературної мови.

ЄВГЕН ГРИЦАК – ДОСЛІДНИК ПОДІЛЬСЬКИХ ГОВІРОК

Борис Коваленко — 2024-11-21

Подільський говір – один із говорів волинсько-подільської групи південно-західного наріччя, поширений на території історичного Поділля.

Подільські говірки мають елементи старожитності та архаїчності, вирізняються особливими регіональними рисами, але через своє ареальне поширення виявляють досить розгалужені взаємовпливи з іншими південно-західними та південно-східними говорами. Численні територіально-адміністративні зміни в межах регіону, міграція та еміграція його мешканців зумовили багатоманіття зональних варіантів подільського типу традиційно-побутової культури. На різних мовних рівнях подільського говору спостерігаємо неоднорідні діалектні особливості, що чітко окреслюють західну та східну зони.

На початок ХХ ст. припадають перші спроби лінгвістичного опрацювання цього говору. Автори – Г.К. Голоскевич, О.І. Сорочан, В.М. Отроковський, Б.М. Яцимирський, Є.К. Тимченко, Є.М. Грицак, Є.М. Рудницький – визначили приналежність досліджуваної говірки до певного наріччя, окреслили її мовні особливості переважно фонетичного рівня.

Цінною для мовознавців, насамперед діалектологів, залишається розвідка “Говірка села Могильної Гайсинського повіту на Поділлі” Євгена Грицака.

У нашій статті проаналізовано працю вченого, зіставлено риси подільського говору з тими особливостями, які зафіксував дослідник у с. Могильна та прилеглих територіях. З’ясовано, що зразки народного мовлення відбивають певною мірою подільські вимовні риси: наявність вставних л’, н’ після губних приголосних; твердий р на місці норма- тивного р’; форми 3-ї ос. одн. і множ. теперішнього часу і 2-ї ос. множ. наказового способу на стверділий кінцевий -т; неподвоєнні м’які приголосні: житя весіля та ін. Цей цікавий матеріал, який презентує основні ознаки подільського говору, може слугувати цінним і надійним джерелом для вивчення динаміки діалектного мовлення Поділля.

КОМЕНТАРІ ДО ПАРЕМІЙ І ФРАЗЕМ У ДОСЛІДЖЕННІ ЕТНОЛІНГВІСТИКИ

Наталія Коваленко — 2024-11-21

Актуальність досліджень етнолінгвістичних коментарів (укладачів словників, носіїв говірок та ін.) до прислів’їв і приказок, фразем, сталих порівнянь ґрунтується на пошуках закономірностей творення та вживання цих мовних одиниць, з’ясування механізму конструювання вторинних семіотичних систем, їхній здатності «утримувати» архаїзми, історизми, етнографізми навіть у разі втрати обрядодії, звичаю тощо, можливості в реалізації розуміння та характеристик процесів життя.

У статті досліджено види коментарів до паремій та фразем, зроблені укладачами словників різного типу, фоль-клористами, зрештою – носіями говірок, які через автокоментування у зв’язних текстах пояснюють походження чи значення сталих висловів. У лексикографічних працях української мови, збірках діалектних текстів різних часових проміжків відображено всю поняттєво-логічну систему навколишнього реального світу в розумінні етносу. Коментарі в словникових статтях, докладні описи історії постання паремій чи фразем у текстах через оповідки, анекдоти, буваль-щини та ін., а також розповіді про елементи обрядів та звичаїв, перестороги, табу й прикмети є важливим джерелом для досліджень народного розуміння шляхів творення цих мовних одиниць, їх мотивацій та образності, визначення й обґрунтування явища збереження назв.

Спостережено, що в живому говірковому мовленні постійно відбуваються поновлення форм і семантики, поява нових мотивацій, усе ж від покоління до покоління передаються знання, народне розуміння історії творення цих мов-них формул. На ґрунті метафоризованого переосмислення явищ витворилися фраземи, що засвідчують своєрідність мислення та світобачення етносу, побудованих на національних світоглядних принципах.

Цінність етнолінгвістичних коментарів полягає також у фіксації локальних варіантів різних мовних одиниць, що дозволить дослідити динамічні процеси в межах говору та української мови загалом.

ВИСЛОВЛЕННЯ РОЗПОВІДНОЇ МОДАЛЬНОСТІ В УСНОМУ МОВЛЕННІ НОСІЇВ ЗАХІДНОПОЛІСЬКОГО ДІАЛЕКТУ: СПЕЦІАЛІЗОВАНІ Й ТРАНСПОНОВАНІ ВИЯВИ

Дмитро Костусяк — 2024-11-21

Актуальність порушеної в статті проблеми зумовлена потребою дослідження усного мовлення діа-лектоносіїв Західного Полісся в аспекті модального різноманіття. Відповідно до окресленої мети й завдань у праці визначено модальну своєрідність розповідних висловлень західнополіських говірок; схарактеризовано центральні морфологічні засоби, які беруть участь у формуванні висловлень стверджувального та заперечного модального плану, проаналізовано їх у зіставленні з літературним стандартом; визначено функційний потенціал транспонованих одиниць, засвічених у моделюванні стверджувальних і заперечних висловлень, закцентовано увагу на комунікативних умовах їхнього вживання. З’ясовано, що в західнополіському говірковому матеріалі розповідні висловлення становлять по-ширений комунікативний тип. Розповідне модальне значення реалізують членовані й нечленовані синтаксичні одиниці стверджувального й заперечного змісту. У членованих конструкціях головну роль відіграє часова ознака предиката, відповідно до спеціалізованого вияву якої інтерпретовані дії, процеси чи стани збігаються чи не збігаються з момен-том мовлення. Окрім первинних, засвідчені й вторинні (транспоновані) формальні засоби, зокрема такі, що передають минулі дії за допомогою репрезентантів, закріплених за іншими часовими характеристиками. Значне морфологічне розмаїття притаманне нечленованим синтаксичним одиницям, серед яких виявляють непродуктивність літературні маркери, натомість домінують вузькорегіональні службові одиниці чи їхні функційні еквіваленти. Важливу роль у реалізації авторських інтенцій виконують редупліковані форми та висловлення іншого модального плану, зокрема пи-тальні. У дібраних із діалектного мовлення конструкціях представлене імпліцитне маркування негації, пов’язане з деякими усталеними сполуками, зокрема й такими, що вульгаризують мовлення, надають йому розкутості та експресії.

ОНІМИ В ІДІОЛЕКТІ СТЕПАНА БАНДЕРИ (на матеріалі автобіографії «Мої життєписні дані»)

Віра Котович — 2024-11-21

У статті проаналізовано оніми автобіографії Степана Бандери, опублікованої у виданні «Перспективи Української Революції» (Київ: Наш Формат, 2021). Метою розвідки стала характеристика власних назв, засвідчених у життєписі: лінгвокультурологічне дослідження особових власних імен; ономастичний аналіз родинних прізвищ та огляд інших груп онімів як репрезентантів світоглядних орієнтирів автора. Онімне поле, у векторі дії якого перебуває індивід, впливає на формування його етнокультури, ментальності та духовного світу; знання онімів є однією з ознак інтелектуального виміру особи.

Схарактеризовано ймовірні мотиви найменування самого Степана Бандери та його найближчих родичів. Розгля- нуто декілька версій походження прізвища Бандера; проаналізовано родинні прізвища Білецька, Ґлодзінська, Кушлик. Здійснено огляд особових імена та прізвищ відомих осіб, які були ключовими у формуванні світогляду, ідейно- громадської позиції Провідника; засвідчено назви сіл та міст його малої батьківщини, місцевості, де проходили дитячі та юнацькі роки. Віднайдено на сторінках автобіографії немало назв адміністративно-територіальних, етнографічних та державно-політичних одиниць, а також ергонімів. Останні свідчать, у векторі дії яких організацій формувалася активна громадсько-просвітницька позиція Бандери, демонструють, під впливом діяльності яких політико-ідеологічних інституцій, військових та політичних об’єднань складалися його ідеологічно-політичні, державотворчі та національно-рево- люційні погляди, здійснювався військово-бойовий вишкіл та вишкіл підпільної практики.

Доведено, що оніми посідають в ідіолекті Степана Бандери важливу роль. Власні назви чи не найбільшою мірою експлікують людський чинник і в мові загалом, і в словнику кожного її носія зокрема. В антропонімах зосереджено духовні цінності особи-номінатора; в ойконімах, гідронімах, хоронімах відображено історико-культурний, а в ергоні- мах – політико-ідеологічний ландшафт епохи. Оніми біографії «Мої життєписні дані» – вияв освіченості та ерудиції, маркери національної ментальності та глибокої духовної культури її автора.

ЛІНГВОСОФІЯ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ ФЕДОРА ПОТУШНЯКА

Лариса Кравець — 2024-11-21

Мова поетичних творів Ф. Потушняка становить науковий інтерес з погляду вивчення ідіостилю митця, осмислення соціокультурного контексту його творчості, пізнання особливостей розвитку української лінгвокультури закарпатського краю. Мета статті полягала в з’ясуванні особливостей поетичної мовотворчості Ф. Потушняка на засадах лінгвософії. Це зумовило необхідність характеристики постаті митця, аналізу соціокультурного середовища, в якому він формувався і працював; виділення ключових образів поетичної мови письменника; дослідження специфіки словесного вираження виявлених образів з погляду лінгвософії.

З’ясовано, що поезія Ф. Потушняка виразно модерна, пройнята західноєвропейськими філософськими ідеями, позначена впливом символізму, імажинізму, сюрреалізму, неоромантизму. У ній часто ірреальне витісняє реальне, а містика поєднується з філософією. Автор виявляє високу майстерність, створюючи алогічні метафори, використову- ючи численні символи, тонкі алюзії, специфічний синтаксис. Тексти, насичені цими мовними засобами, спрямовують на вдумливе прочитання, глибоке занурення в зміст, потребують розгадування, дешифрування. Ф. Потушняк розумів творчість не тільки як роботу духу, а й імпульси вищого начала. У поетичному вираженні цієї думки автор звертається до біблійних образів-символів. Письменник прагне максимально точно виразити внутрішній стан творчої особистості в хвилини натхнення, відтворити рух уяви і думки, процес пошуку слова. Відчуття найбільшого творчого піднесення митець передає через образ духа. Одним із ключових образів поета є також слово. Воно здобуває численні різнопланові інтерпретації в текстах Ф. Потушняка через епітети, метафори, порівняння. Автор неодноразово підкреслює надчасо- вість і велич слова, яке розуміє ширше, аніж мовну одиницю. Це творчість явлена в слові.

Виконане дослідження є лише першою спробою вивчення мовотворчості Ф. Потушняка на засадах лінгвософії. Результати аналізу показали перспективність подальших лінгвософських студій в аспекті поглибленого вивчення по- етичного доробку митця.

ІСТОРИЧНА ФОНЕТИКА НА ДОПОМОГУ ВЧИТЕЛЕВІ-ФІЛОЛОГУ

Зоряна Купчинська — 2024-11-21

У статті йдеться про роль історичної фонетики в підготовці учителів-філологів. Підготувати висококваліфікованого вчителя філологічного профілю без курсу історичної граматики неможливо. Для вчителя-філолога студіювання цього курсу в системі філологічної підготовки має не лише практичне, а й теоретичне і загальноосвітнє значення. Актуальність цієї розвідки полягає саме в цьому. Метою статті є аналіз історичних фонетичних процесів, які репрезентовані в сучасній українській мові та вивчаються в закладах загальної середньої освіти, а також формування у здобувачів освіти як майбутніх фахівців професійно зорієнтованих умінь і навичок. Щоб досягти мети, визначено такі завдання: 1) вѝокремити зі сучасних навчальних програм української мови ті теми з фонетики, які вимагають від учи- теля-словесника діахронного, поглибленого розуміння фонетичних явищ чи їхніх наслідків; 2) проаналізувати ті про- блемні («затемнені») питання, які вчитель мав би актуалізувати, готуючись до відповідних уроків на теми фонетики;

3) провести історичні коментарі для опанування сучасної української літературної фонетичної системи, зокрема таких тем: Голосні наголошені й ненаголошені. Особливості вимови ненаголошених голосних. Правопис ненаголошених [е] та [и]. Приголосні тверді й м’які, дзвінкі й глухі. Правила вживання апострофа. Спрощення в групах приголосних. Подвоєння та подовження приголосних Найпоширеніші випадки чергування голосних звуків. Найпоширеніші випадки чергування приголосних звуків. У результаті розвідки було актуалізовано проблему підготовки майбутніх вчителів-словесників, які зобовʼязані пізнати взаємозв’язок мовних явищ, закономірності їх походження і розвитку. Вивчення історичної граматики української мови дає можливість майбутньому вчителеві набути системності у знаннях, цілісно усвідомити ті праіндоєвропейські, загальнослов’янські і староукраїнські закони внутрішнього розвитку мови, що сформували фонетичну систему сучасної української мови. В статті представлено рекомендації щодо інтерпретації історичних фонетичних процесів і явищ української мови відповідно до сучасних навчальних програм.

УПЛИВ ВІЙНИ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ФЕНОМЕНУ НА АСОЦІАТИВНЕ ПОЛЕ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ АНТИЧНОГО ПОХОДЖЕННЯ

Рената Луканинець — 2024-11-21

Статтю присвячено експериментальній методиці аналізу концептів – вільному асоціативному експерименту, який було проведено з носіями української мови віком від 10 до 22 років. Вільний асоціативний експеримент є одним із методів, який використовується для вивчення когнітивних процесів, що відображаються в мовленні. Він дозволяє простежити, як мовці організовують свої знання про світ, як повʼязують між собою різні концепти, які відмінності у сприйнятті одного й того ж стимульного матеріалу виявляють реципієнти різних вікових та гендерних груп на конкрет- ному часовому відрізку. Виявлено, що загальні кризові зрушення, будь-які суспільно-політичні зміни, як-от війна, зміню- ють систему координат цінностей лінгвоспільноти, впливають на особливості світосприйняття та мовну картину світу загалом. Простежено вплив російсько-української війни на асоціативне поле фразем аркадська ідилія, рідні пенати, витати в емпіреях, спочити на лаврах, метати громи і блискавки, бій титанів на основі отриманих даних від 1403 респондентів 2022 р. віком від 10 до 22 років. Виявлено зміну конотації на прикладі фразеологізмів античного походження, спричинену російською агресією в Україні. Спостережено послідовне зрушення в асоціативному полі стимулів до ймовірно тимчасових, актуальних на цьому часовому зрізі асоціатів, що реалізують сприйняття дійсності в умовах війни. Виявлено за результатами вільного асоціативного експерименту, що фразеологізми античного походження реалізуються в мовній картині світу українців у межах особливостей ментальності нашого етносу та світосприйняття загалом, ідеалізоване життя сприймається респондентами як утопічне, натомість реалізуючись у базових запитах українців: тиші, спокою, миру, достатку; а міфологічні сутички проєктуються на реальну для мовців боротьбу з ворогом.

НАУКОВИЙ ДОРОБОК ВАСИЛЯ ДОБОША ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ БІБЛІОТЕКИ УЖГОРОДСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Марія Медведь — 2024-11-21

Актуальність статті полягає в дослідженні наукової спадщини відомого вченого, українського мовознавця Василя Івановича Добоша – гідного представника когорти вчених-філологів, які зросли в стінах Ужгородського університету. Наукова розвідка зроблена з акцентом на збереженні та популяризації праць вченого бібліотекою Ужгородського національного університету. Мета дослідження – віднайти і представити бібліографічну інформацію про наявність у бібліотечному фонді університету наукових напрацювань ученого, який присвятив свою професійну діяльність не лише навчанню нового покоління фахівців-філологів, а й успішно поєднував її з дослідженнями діалектів закарпатського регіону, зокрема синтаксису, семантики, складу та функцій прийменникових конструкцій південнокарпатського говору української мови. Джерльною базою статті слугували алфавітний та системний каталоги документів, тематичні та предметні картотеки, рубрикатор «Вчені Ужгородського університету». Завданням розвідки стало хронологічне упорядкування опублікованих робіт В. Добоша, вивчення способів їх надходження до бібліотечного фонду університету, виявлення дарчих написів на книгах. Окрему увагу звернуто на дисертаційні роботи вченого, захист яких відбувся 1955 та 1978 рр. Дослідження «Синтаксис південнокарпатських говорів української мови (синтаксичні функ- ції відмінків)» (1978) принесло В. Добошу широке визнання в мовознавчому світі. Спираючись на практичні підтвердження (записи) історії книговидачі окремих видань, книгозбірня засвідчує постійний користувацький інтерес до наукових праць професора Василя Добоша «Синтаксис українських південнокарпатських говорів: текст лекцій» (1971), «Синтаксис українських південнокарпатських говорів (Прийменникові конструкції): текст лекцій» (1972), «Методичні розробки до практичних занять з діалектного синтаксису (Прийменникові конструкції, ч. 2)» (1981).

ОБ’ЄКТИВАЦІЯ КОНЦЕПТУ ГОРЕ В РОМАНІ Т. ПАХОМОВОЇ «Я, ТИ І НАШ МАЛЬОВАНИЙ І НЕМАЛЬОВАНИЙ БОГ»

Оксана Негер — 2024-11-21

Дослідження мовної картини світу окремої особистості важливе, позаяк воно, з одного боку, є складовою спільної ментальності усього етносу, тобто відображає лінгвокультурні особливості народу, а з іншого, впливає на формування спільної національної мовної свідомості усіх носіїв певної мови на певній території. Носіями специ- фічного мовного сприйняття індивіда навколишнього світу є концепти. Метою нашої розвідки є установлення базових концептуальних структур, які відтворюють формування змісту образу ГОРЯ у романі Т. Пахомової «Я, ти і наш мальований і немальований Бог», визначення ролі таких структур у розвитку сюжету, а також їхнє втілення в тексті твору за допомогою мовних засобів. Концепт ГОРЕ реалізується у творі за допомогою складної системи фреймової моделі, до складу якої входять метаконцепти, мегаконцепти та субконцепти. Можна виділити два способи репрезентації концепту у романі Т. Пахомової «Я, ти і наш мальований і немальований Бог». Перший – безпосередньо за допомогою лексеми горе та семантично пов’язаних з нею (печаль, сум, смуток, страждання, пригніченість тощо), другий – опосередковано за допомогою художніх засобів та фразеологізмів, що, за задумом письменниці, допомагають вербалізувати емоцію горя. Елементами вербалізації в романі «Я, ти і наш мальований і немальований Бог» виступають лексеми, які складають ядро і периферію наповнення концепту ГОРЕ. Фреймова модель аналізованого концепту відображає своєрідну ієрархію елементів, які входять до концептуального поля ГОРЯ. Ми розмістили усі елементи у порядку спадання відповідно до частоти вживання у романі. Зважаючи на те, що концептосфера художніх текстів специфічна, тісно пов’язана з сюжетом та ідейними наповненням образів, ми виділили одиниці, семи яких перетинаються з семами лексеми горе саме в аналізованому творі. У результаті було виявлено, що до ядра належать номени, у семантиці яких домінантними є семи, що формують цей концепт: горе, смерть, плач. Проміжне місце між ядром і периферією займа- ють лексеми чорний, війна, голод, муки. На периферії перебувають лексичні одиниці муки, страх, страждання, біда. Концепт ГОРЕ у романі Т. Пахомової «Я, ти і наш мальований і немальований Бог» має складну фреймову структуру, компоненти якої підпорядковані ідейному задуму. У творі актуалізуються певні семи номенів, за допомогою яких від- бувається вербалізація цього концепту та одиниць нижчої ієрархії, що входять до його складу. Як правило, це ті зна- ченнєві відтінки, які співвідносяться з основним значенням слова горе. Відповідно лексеми смерть, біль, страх, війна, страждання виступають контекстуальними синонімами з центральним інтегральним елементом горе. Таким чином, своєрідно звужується семантичне поле одиниць, за допомогою яких відбувається об’єктивація концепту ГОРЕ, і їх підпорядкування сюжету твору.

ВІДЛУННЯ ВІЙНИ В ОНІМНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ

Любов Осташ — 2024-11-21

В онімному просторі України спостерігаємо появу чималої кількості нових онімів. Мета дослідження – виявити нові назви за період 2022–2023 рр., зʼясувати мотивацію їх появи та функціонування, простежити звʼязок нових онімів із явищами пропріалізації апелятивів та явищами трансонімізації (перехід оніма з одного роз- ряду в інший), визначити основні риси та тенденції розвитку онімного простору України. Джерельний матеріал дослідження почерпнуто упродовж лютого 2022 – грудня 2023 рр. із сайтів інтернету, а також у результаті власних спостережень. У статті використано традиційні загальнонаукові методи аналізу власних назв, зокрема дескриптивний, який передбачає опис зібраних онімів, їх аналіз та систематизацію. У процесі дослідження виявлено і проналізовано 29 урбанонімів, 36 зоонімів, 11 антропонімів, 28 ергонімів, 234 хрематоніми (усіх – 338). Увагу зосереджено на онімах, які мотиваційно повʼязані з топонімами, що позначають населені пункти, де відбувається героїчна боротьба за свободу та незалежність України, а також на онімах, які мотиваційно повʼязані з назвами зброї. Більшість виявлених онімів належить до депропріативів. Найпоширенішим способом творення аналізованих онімів є семантична деривація, що передбачає творення нових слів через переосмислення, перенесення назви з одного обʼєкта на інший шляхом трансонімізації. Аналіз джерельного матеріалу переконливо свідчить про тенденцію до швидкого реагування онімного простору на події російсько-української війни. Власні назви, які виникають у час війни, крім онімних функцій, виявляють виразну патріотичну конотацію. Поява аналізованих онімів ініційована громадянським суспільством, потужною хвилею патріотичних емоцій в умовах російсько-української війни. Географія поширення нових власних назв, як засвідчує джерельний матеріал, не обмежена певним регіоном: це оніми, які виявлено на всій території України.

МОВНА КАРТИНА СВІТУ ЗАКАРПАТСЬКОГО СЕЛА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ В РОМАНІ «ПОВІНЬ» ФЕДОРА ПОТУШНЯКА

Ольга Пискач — 2024-11-21

Актуальність дослідження зумовлена поглибленням наукової уваги до аналізу мовної картини світу на матеріалі художнього тексту, що допоможе виявити загальне й індивідуальне в структурі ідіолекту, простежити його культурну зумовленість, формування системи ціннісних пріоритетів у мовотворчості митця тощо. Мета статті – аналіз засобів вираження мовної картини світу закарпатського села початку ХХ століття в романі «Повінь» Федора Потушняка. Реалізація поставленої мети передбачала вирішення таких завдань: схарактеризувати методологічні засади вивчення мовної картини світу на матеріалі художнього тексту; простежити втілення світоглядної позиції Ф. Потушняка в зображенні ним мовної картини світу закарпатського села; схарактеризувати роль лексико-семантичної системи в мовній картині світу; звернути увагу на фразеологічні засоби в структурі художнього тексту. Доведено, що мовна картина світу закарпатського села початку ХХ ст. в романі «Повінь» Федора Потушняка відтворена через призму багатогранної особистості автора і є синтезом народної міфології, вірувань, обрядовості, філософії географічного детермінізму та екзистенціалізму. Домінантами мовної особистості Ф. Потушняка є філософський антропоцентризм, міфологізм, локальна та регіональна ідентичність.

У лексико-семантичній системі твору виокремлено діалектизми, назви одягу, взуття та прикрас, назви осіб, локаль- ні номени, хронологічно марковані номінації та ін. Живе народне мовлення відтворює уявлення про світ за допомогою унікальних діалектних форм, які характеризують побут, родинні стосунки, виробничу діяльність закарпатського села початку ХХ ст. Основну роль в організації художнього простору роману відіграють локальні назви село, земля, гора, ліс. Фразеологічна картина світу в романі має виразний антропоцентричний характер і демонструє суттєву перевагу загальномовних фразеологізмів на позначення різних видів діяльності людини, її зовнішніх та внутрішніх ознак. Специфікою мовотворчості митця є широке використання компаративів.

ПОБУТОВА ЛЕКСИКА УКРАЇНСЬКИХ ГОВОРІВ КАРПАТ

Тетяна Піцура — 2024-11-21

Дослідження тематичних груп лексики українських говорів Карпат є актуальним завданням сучасної діалектології, оскільки дає можливість зберегти архаїчні лексичні одиниці, простежити зміни, що відбуваються у говорах. У цьому плані особливо унікальними та щедрими є старожитні говори, оскільки саме вони зберігають у собі свідчення минулих епох, що важливі для вивчення не тільки української мови, а й матеріальної та духовної культури українського народу. До архаїчних говорів належать говори карпатської групи діалектів південно-західного наріччя, а саме: закарпатський, гуцульський, бойківський говори, побутова лексика яких стала предметом нашого наукового дослідження. У науковій літературі неодноразово наголошується на необхідності ґрунтовного дослідження окремих тематичних груп лексики.

Мовознавче зацікавлення лексикою українських говорів карпатської групи говорів бере початки від 30-их років ХІХ століття, активне дослідження говорів припадає на другу половину ХХ – початок ХХІ століття. Так, свого часу об’єктом мовознавчих студій була ботанічна, ентомологічна, лісосплавна, будівельна, транспортна лексика українських говірок закарпатського говору. У статті увага зосереджується на питанні вивчення, систематизації побутової лексики українських говорів Карпат, проаналізовано сучасний стан вивчення побутової лексики українських говорів, розглядається питання класифікації лексичних одиниць у межах тематичних груп побутової лексики.

Побутова лексика – це багатопланова цілісна система, що складається з лексико-тематичних груп й об’єднує різні сфери життєдіяльності людини. У межах побутової лексики виділяємо тематичні групи лексики «назви одягу», «назви взуття», «назви прикрас», «назви хатніх речей». У статті проаналізуємо найбільш знакові архаїчні назви жіночого верхнього довгополого рукавного одягу, що презентують семантичну підгрупу ʻверхній довгополий жіночий одяг із саморобного сукна з відлогоюʼ, зібрані нами в польових умовах протягом 2002–2008 років у 115 населених пунктах гірських районів Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької областей, у семантико-етимологічному й ареалогічному аспектах.

ВАРІАТИВНІСТЬ ВИРАЖЕННЯ СЕМАНТИКИ ПОРІВНЯЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ У ЗБІРЦІ «ФОЛЬКЛОРНІ ЗАПИСИ МАРКА ВОВЧКА ТА ОПАНАСА МАРКОВИЧА»

Світлана Рошко — 2024-11-21

У науковій статті проаналізовано варіативність вираження порівняльної семантики конструкцій у збірці «Фольклорні записи Марка Вовчка та Опанаса Марковича», а також досліджено і описано семантику, структуру, функційне, смислове й експресивне навантаження аналізованих фольклорних порівнянь. Актуальність теми наукового дослідження обумовлена необхідністю комплексного дослідження категорії порівняння у логіко-граматичній, семанти- ко-синтаксичній та мовностилістичній структурі речення на прикладі різножанрових фольклорних творів в українсько- му мовознавстві. Метою наукової статті є описати основні засоби вираження категорії порівняння в українських фоль- клорних творах аналізованої збірки. Для опису засобів вираження порівнянь, їх семантики, структури, функційного і смислового навантаження використано методи системного підходу, структурно-функціонального аналізу, описовий метод, метод суцільної вибірки, аналізу, синтезу та порівняння. У результаті проведеного дослідження встановлено, що в аналізованій збірці широко використано образні постійні усталені порівняння з символічним значенням як позитив- ного, так і негативного змісту. Поширеними в аналізованих фольклорних творах є як безсполучникові однокомпонент- ні порівняння, виражені орудним порівняльним, порівняннями-прикладками, ступенями порівняння прикметників, так і сполучникові порівняння як компоненти простого речення, оформлені переважно порівняльним сполучником як, а також порівняльні підрядні компоненти складного речення. У фольклорних творах аналізованої збірки, як і загалом у творах усної народної творчості, дуже багато порівнянь із символічним значенням. Символи, які утворюють художньо- образні парадигми порівнянь в українських фольклорних творах, надають їм особливої виразності та емоційності. По- рівняння-символи поглиблюють змалювання світосприйняття українців, внутрішньої суті душі українського народу. Співвідносність порівнянь-символів зі світом природи, зокрема назвами тварин, рослин, явищами природи, формує свою особливу систему, відтворюючи важливі особливості національної мовної ментальності українців, які ще потребують свого подальшого дослідження і вивчення. Серед усталених фольклорних порівнянь аналізованої збірки численною є також група т.зв. протиставних, заперечних, прихованих у змісті висловленого тексту за своїм синтаксичним оформленням порівнянь. Перспективу подальших наукових досліджень у межах окресленої проблематики вбачаємо у дослідженні етнолінгвістичних особливостей порівнянь в українських фольклорних творах.