Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Філологія

РЕЦЕПЦІЯ ЗАКАРПАТТЯ В ОПУБЛІКОВАНИХ ЛИСТАХ ДМИТРА КРЕМЕНЯ ДО ПЕТРА ЧАСТА

Іванна КОГУТИЧ-ГАВРОШ — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

Джерела

НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ДМИТРА КРЕМЕНЯ

Людмила СТАРОВОЙТ — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

Джерела

ВІД БАТЬКА ДО СИНА: КРЕМEНІ В ОБОРОНІ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ / ТОЖСАМОСТІ / САМОТОТОЖНОСТІ

Галина ШУМИЦЬКА — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

Джерела

ГЛИБИНОЮ НАУКОВОЇ МУДРОСТИ

Олеся ХАРЬКІВСЬКА, Галина ШКУРКО — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

до 80-річчя професора Івана Сабадоша

ЗАЧАРОВАНА СЯЙВОМ СРІБНОЇ ЗЕМЛІ

Евеліна БАЛЛА, Мар’яна ВОТЬКАНИЧ — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

До ювілею професора Валентини Барчан

З ВИДИМОГО ПІЗНАВАЙ НЕВИДИМЕ…

Оксана КУЗЬМА, Марина КУШТАН — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

До 55-річчя від дня народження Олександри Ігнатович

Спогади про Дмитра Кременя

чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

Спогади

ФУНКЦІОНУВАННЯ КОНФЕСІЙНОЇ ЛЕКСИКИ В МОВОТВОРЧОСТІ ФЕДОРА ПОТУШНЯКА

Валентина Барчан — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуто поетичні твори закарпатоукраїнського письменника-символіста першої половини ХХ ст. Федора Потушняка з рукописних збірок «Пори року» (1928), «Поезії» (1930), виданої 1934 року збірки «Далекі вогні», вибране з яких уміщено в книзі «Мій сад» (2007). Неповторність художнього світу митця значною мірою про- стежується в його мовотворчості. Творча фантазія письменника трансформується в художні образи, зроджені його уявою і відповідно оприявлені в мові. Світоглядна, філософсько-релігійна концепція життя Ф. Потушняка, що постає в його ранній ліриці в образних уявленнях єдності всього сущого, концентрується часто в конфесійній лексиці. Художню спадщину Федора Потушняка вбачаємо цікавою в цьому аспекті.

Ідейно-естетична своєрідність лірики розкривається й крізь призму художньої мови митця. Аналіз художніх творів показав наявність у мовотворчості письменника різноманітної конфесійної лексики як за значенням, так і за походженням. З’ясовано, що філософські засади мислення, застосування елементів поетики різних стилів із домінуванням символістичної, зумовили використання Ф. Потушняком лексичних засобів конфесійного стилю для побудови системи тропів і стилістичних фігур (епітетів, порівнянь, метафор, алегорій, символів, перифраз тощо). Крім цього, доведено, що прикметними рисами авторського мовного стилю Федора Потушняка є використання ним як значної кількості ху- дожньої тропіки, а також вживання лексем конфесійного стилю у вигляді стилістичних фігур, так і маркованих слів, які теж властиві конфесійному стилю. Згідно з поділом конфесійної лексики на дві великі групи (перша група – лексика, яка відбиває релігійний зміст; друга група – лексика, яка з релігійним змістом не пов’язана) проаналізовано виявлену конфесійну лексику й визначено особливості її функціонування.

ВАРІАТИВНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ КОМПАРАТИВНИХ ПАРЕМІЙ: РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ В ЛІНГВІСТИЧНОМУ ВИСВІТЛЕННІ

Максим Бондаренко — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено аналізу лінгвальних особливостей варіативності українських компаративних па- ремій, засвідчених у збірках І. Франка «Галицько-руські народні приповідки» (1901–1910) і М. Номиса «Українські приказки, прислів’я і таке інше» (1864). Регіональна специфіка цих одиниць ще не була об’єктом комплексного до- слідження в українському мовознавстві. Необхідність їх розгляду зумовлена важливістю не лише аналізу динамічних процесів, що відбувалися в системі української мови ХІХ ст., а й реконструкції окремих, почасти втрачених фрагментів мовної та концептуальної картин світу наших предків.

З’ясовано, що в обох названих збірках засвідчено чимало компаративних паремій, що вживалися локально, суто на теренах відповідно західноукраїнського чи центрально-східноукраїнського регіону, аналогів на інших територіях не мали. Такі одиниці мають місцевий (вузькорегіональний) онімний компонент, що територіально маркує їх, вказує на події, що мали локальний статус, проте були доволі важливими для українців ХІХ ст.

Встановлено, що І. Франко, на відміну від М. Номиса, фіксує чимало висловів, важливим складником яких є запозичені з європейських мов слова, упорядник здебільшого подає етимологію цих одиниць, однак подекуди таких приміток немає, тому пильний читач може простежити походження окремих лексем самостійно.

На основі аналізу особливостей українських компаративних паремій виокремлено два рівні варіативності цих одиниць: локальну (зміну елементів паремій у межах одного регіону/області/міста/села) і міжрегіональну (зміну еле- ментів паремій у різних (часто віддалених) регіонах).

З’ясовано, що на рівні локальної варіативності для паремій зі збірки М. Номиса типовим є розширення семанти- ки їхніх варіантів порівняно з вихідною одиницею (собака → попова собака, пень → сосновий пень та ін.).

Проаналізовано компаративні паремії зі збірки «Українські приказки, прислів’я і таке інше», які змінюють частиномовну належність опорних лексем, мають варіативний дієслівний та іменниковий складники, а також низку фонетичних варіантів, що безпосередньо передають специфіку народнорозмовного мовлення.

Регіональна варіативність компаративних паремій – колоритне явище, яке дає змогу комплексно простежити динамічні процеси в паремійному корпусі ХІХ ст., а також з’ясувати окремі відмінності в поглядах та уявленнях представників західного та центрально-східного регіонів України.

ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІ АНТРОПОНІМИ ІЗ СЕРІЇ ДЕТЕКТИВНИХ РОМАНІВ ЮРІЯ ДАЦЕНКА

Анастасія Вегеш — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано літературно-художні антропоніми, які є важливим джерелом для дослідження мови, історії, духовної культури нашого народу. Власні назви персонажів залежать від волі автора, тісно переплетені з сюжетом, наповнені відповідною інформацією.

Мета статті – дослідження літературно-художніх антропонімів із серії детективних романів Юрія Даценка «І стало світло…», «Книга в камені», «Пастка для різника», «Життя вічне», які написані на межі жанрів детективу, іс- торичного роману та містики. Завдання: описати літературно-художні антропоніми; довести, що доонімне значення найменувань спрацьовує в тексті, допомагає формувати образ; визначити функції літературно-художніх антропонімів; звернути увагу на роль апелятивів у називанні героїв. Методи дослідження: описовий, контекстуально-інтерпретаційний, дистрибутивний, метод етимологічного аналізу.

Доведено, що доантропонімне значення найменувань враховується автором і сприяє формуванню образів. Величезний характеристичний заряд має прізвище головного героя. Ю. Даценко вдало підібрав найменування для персонажа, супроводжуючи образ і прізвище авторською характеристикою.

З’ясовано, що серед літературно-художніх антропонімів романів Ю. Даценка найбільше є національно значу- щих, хоча деякі з них наділені інформаційно-оцінним зарядом. Значний відсоток становлять соціально значущі літера- турно-художні антропоніми. Автор чудово вивчив історію сіл та містечок, знав про відомих людей, занурювався в різні часові відрізки, тому натрапляємо на хронологічно значущі найменування.

Часто автор устами головного героя називає незнайомих людей звичайними апелятивами, які характеризують персонажа за зовнішнім виглядом, манерою говорити, одягатися тощо.

Дослідження літературно-художніх антропонімів із романів Ю. Даценка дає можливість зануритися в безмежний антропонімний простір, у якому взаємодіють, уживаються, доповнюють один одного найменування різних антропо- систем, що відтворюють важливі етапи формування персонажів та дух епохи. Отже, літературно-художні антропоніми є важливим елементом художнього твору.

ЕТНОКОДИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ НОМІНАЦІЯХ (НА МАТЕРІАЛІ МОВОТВОРЧОСТІ ФЕДОРА ПОТУШНЯКА)

Наталія Венжинович, Ганна Сньозик — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню фразеологічних номінацій у мовотворчості Федора Потушняка. Окреслено теоретичні питання вивчення фразеології у мові художньої літератури. Особлива увага звернена на етнокультурний й генетичний аспекти вивчення фразеологізмів. Виявлено фразеологічні одиниці у мовотворчості Федора Потушняка й визначено основні групи фразеологізмів на основі етнокодів української культури. Особлива увага приділена їх етимології та сучасним трансформаціям у різних контекстах художнього твору: з’ясовано первинні значення фразеологізмів та можливі інформативні значення. Визначено, що найбільш вагомою групою фразеологічних номі- націй у мовотворчості Федора Потушняка є фразеологізми з міфології, які поділено за фразеологічною номінацією на фразеологізми з номінацією духів природи, фразеологізми з номінацією духів дому, фразеологізми з номінацією демонів, фразеологізми з номінацією духів за метою й призначенням. На периферії міфологічного етнокоду серед фразеологічних номінацій у мовотворчості Федора Потушняка виокремлено такі міжкодові переходи: міфологічно-християнський, міфологічно-природний, міфологічно-темпоральний, міфологічно-просторовий, міфологічно-зооморфний, міфологічно-акціональний, міфологічно-предметний. Детально проаналізовано кожен із наявних переходів. Проведений аналіз засвідчує надзвичайну глибину мовної особистості Федора Потушняка, вивчення якої лише набирає обертів. Досліджені фразеологічні номінації формують величезну життєдайну енергію, у якій закодовано силу поколінь, яка дуже необхідна кожному українцеві, особливо тепер, у ці складні часи. Фразеологізми як особливі одиниці мови відтворюють ментальну інформацію етносу й слугують яскравими виразниками культурно-мовної спадщини. Вони беруть безпосередню учать у творенні мовної картини світу, творять комплекс цінностей, що притаманні тій чи тій нації або етносу. Таким чином, етнокультурна семантика фразеологічних номінацій дає поштовх для вербалізації концептів у свідомості українського народу.

ВЛАСНІ НАЗВИ В ПОЕЗІЇ ФЕДОРА ПОТУШНЯКА

Тетяна Вільчинська — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

У науковій розвідці розглядаються власні назви як об’єкт ономастичного дослідження на матеріалі поетичних творів Федора Потушняка. Висвітлюються особливості вивчення власних назв, їх класифікації, структурування, систематизація й методи дослідження в художній літературі, з’ясовуються форми впорядкування ономастикону художнього тексту, термінотворення ономастичних понять, а також їхнє віднесення до тієї чи тієї групи й підгрупи. Підсумувавши погляди науковців, авторка доходить висновку про те, що наявні класифікації сприяють ретельному дослідженню та структуруванню власних назв, беручи до уваги їхню етимологію, форму творення й змістове наповнення, особливо в контексті літературних творів. Творчість українського письменника Федора Михайловича Потушняка становить неабиякий науковий інтерес для мовознавців, адже мстить великий, поки що мало досліджений, яскравий і неординарний ономастикон. У результаті проведеного дослідження з’ясовано, що чільне місце у творенні образ- ності поетичних творів Федора Потушняка становлять власні назви, репрезентовані у мовотворчості письменника крізь призму індивідуального авторського сприйняття й світогляду. Серед власних назв, які вживаються в поетичній мовотворчості Федора Потушняка, вагоме місце займають імена всесвітньо відомих людей (філософів, правителів, мислителів, політичних діячів, ватажків, поетів, письменників) та власні назви, запозичені з інших художніх творів. Крім цього, наведено низку прикладів міфологічних антропонімів (античних, грецьких, давньогрецьких, давньоєгипетських, єврейських, скандинавських, слов’янських) й назви персонажів та інших об’єктів, що стосуються Біблії. Відзначено, що філософічність, заглибленість у внутрішні поетичні форми, об’єктивність слововживання – прикметні риси мовотворчості митця і використання власних назв у черговий раз підкреслюють ці особливості. Власні назви у мовотворчості Ф. Потушняка є рясногранними зразками як світової літератури, культури, міфології, так і різнобічними слов’янськими взірцями, які мають величезне функційне навантаження й сприяють глибшому осягненню культури та цінностей народів і вражають своєю довершеністю в поетичному творі.

ВАСИЛЬ НІМЧУК ПРО ҐЕНЕЗУ ТА СИНТАКСИЧНІ ФУНКЦІЇ ПРИЙМЕННИКІВ В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Галина Вовченко — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена поглядам відомого мовознавця В.В. Німчука на походження й синтаксичні функції прийменників в історії української мови. Важливість цієї теми зумовлюється системністю, актуалізованою в нормах сучасної української мови. П.Ю. Гриценко на Міжнародній конференції, присвяченій 90-ій річниці з дня народження В.В. Німчука (Ужгород, жовтень 2023 року), у своїй доповіді «Двоприйменниковість і двопрефіксність як локальна риса в українському континуумі» зауважив стосовно прийменникової системи української мови, що тут немає народної стихії, а є чітка система, відбита саме в мовних нормах української мови. Погляди В.В. Німчука на ґенезу й синтак- сичні функції прийменників в історії української мови оформлені у двох академічних працях – «Історія української мови: Морфологія» (Київ: Наукова думка, 1978) та «Історія української мови: Синтаксис» (Київ: Наукова думка, 1983). Важливі висновки вченого мають значення для складних питань морфології, синтаксису, морфемології і дериватології української мови. В.В. Німчук окреслив межі часового виникнення прийменників, спираючись на праці відомих європейських мовознавців, виділив первинні прийменники праслов’янського періоду, а також похідні прийменники різного походження, описав прийменники давньоруської мови та їх розвиток в староукраїнській та новій українській літературній мові, проаналізував уживання прийменників з певними відмінками, чітко визначив семи прийменникових сполук та їх продуктивність, пояснив причини мультиплікації прийменників в історії української мови. При цьому вчений як видатний знавець і практик едиції спирається на вагомий історичний матеріал від найдавніших часів. Відзначимо важливість висновків В.В. Німчука щодо деривації семантики прийменникових конструкцій – від локально-просторових, часових та об’єктних значень до обставинних значень міри, способу дії, мети, причини тощо. Можна стверджувати, що у період формування й становлення теорії деривації в українському мовознавстві на основі вчення Є. Куриловича вони спричинили інтерес до вивчення вторинних мовних знаків на всіх мовних рівнях.

УКРАЇНСЬКІ ТА АНГЛІЙСЬКІ ЗООФРАЗЕМНІ КОМПАРАТИВИ (НА МАТЕРІАЛІ НОМІНАЦІЙ КІШОК/КОТІВ І СОБАК)

Наталія Коваленко — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

У статті йдеться про те, що зоофраземи використовуються в мовленні різних етносів не тільки для характеристики об’єктів і явищ навколишньої дійсності, а й самої людини. Процес номінації при цьому відбувається у двох напрямах: приписування тваринам якостей, властивих людині, тобто антропоцентризм, і наділення людини характеристиками, властивими представникам тваринного світу – зооморфізм. Різний зміст зооморфізмів дає підставу вважати наявність у них відображення національної специфіки, притаманної культурі окремого народу. Характеристи- ка через тварину – це фактично метафора на базі прямої її назви, тобто те переносне значення, яке фіксується словни- ками у відповідних статтях. Тому всю систему асоціацій і конотацій, пов’язаних зі способом життя й поведінки певної тварини у проєкції на людину, є підстави назвати зоо-образом.

КІШКА належить до тварин, зоо-образи яких найчастіше зустрічаються у зоофраземах. Її муркотіння виклика- ють у носіїв української мови переважно позитивні емоції за винятком НЕЛАГІДНОСТІ, що є джерелом негативних емоцій. Часто можна почути думку про те, що КІШКА хитра і дурна, особливо тоді, коли вона нездатна керуватися розумом під час сильної емоційної напруженості. У свідомості носіїв української мови КІШКА є не тільки носієм, а й образом-еталоном амбівалентних якостей. У структуру зоо-образу КОТА входить і компонент «найвищий ступінь прояву хтивості, нестриманості й пожадливості», в той час як образ КІШКИ вживається в межах ідеографічних полів «розумові здібності» і «спосіб життя».

Позитивна конотація, властива собаці, передається в українській мові характеристикою ВІДДАНИЙ, а негатив- на – ПІДЛЕСЛИВИЙ І ДОГІДЛИВИЙ. Таке розмежування пов’язане з наявністю в українських порівняннях оцінки ДУЖЕ (напр.: їсти хочу як собака, набрид ти мені як собака, втомився як собака, злий як собака і т. ін.), яка поступово перетворилась у значення ЗАНАДТО і набула НЕГАТИВНОЇ конотації. Зі сказаного робимо висновок про те, що в картині світу носіїв української мови назва СОБАКА є втіленням образу-еталону НОСІЯ ГІРКОЇ ДОЛІ з конкретизу- ючими національно-маркованими конотаціями ідеографічного поля НЕПРИЄМНИЙ ФІЗІОЛОГІЧНИЙ СТАН. Водночас актуалізовано такі ознаки собаки: ЗНЕХТУВАНИЙ, НЕЦІКАВИЙ, НЕПРИВАБЛИВИЙ. Словом СОБАКА дається ха- рактеристика людині як носієві пейоративних конотацій. Уже той факт, що для актуалізації вибрана саме пейоративна конотація, свідчить про явну національно марковану оцінку цього образу в носіїв української мови.

В англійській мові, як і в українській, нині переважає негативний образ сприйняття собаки, зумовлений впливом християнської моралі на її носіїв. Примітним є й те, що носії української мови судять про людину перш за все з урахуванням її стосунків з іншими людьми в той час, як англійці найбільше хвилюються щодо дотримання зовнішньої пристойності. Тому більшість їхніх характеристик стосуються ідеографічного поля «зовнішність».

ПРО ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ТА АНГЛІЙСЬКИХ ЗООФРАЗЕМ

Іван Полюжин — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

У статті йдеться про українські та англійські зоофраземи, проводиться опис їхніх основних ознак, що сформувалися внаслідок семантичного перетворення вихідного значення словосполучення й набування ним його нинішніх ідіоматичних особливостей стійкого звороту. Структурно-семантичний метод опису фраземних одиниць, що складають основу семасіологічного підходу до їх опрацювання, у статті базується на таких критеріях визначення фраземи, як відтворюваність в мовленні в готовому вигляді, наявність двох і більше роздільно оформлених компонентів, немотивованість знака, семантична цілісність значення, ідіоматичність на основі переосмислення компонентів вихідного складу. Дослідження семантики фразем із позицій семасіології ґрунтується на визначенні значення фраземи як результату семантичного перетворення прямого значення, що було властиве первісному словосполученню і утворення на його основі похідного, реалізованого в різних класифікаціях.

Опис матеріалу у статті складається з чотирьох основних частин. Перша частина містить у собі українську фразему / прислів’я у титульній формі. Українську фразему / прислів’я можна знайти у словникових статтях за першим іменником, включаючи віддієслівні іменники і субстантивовані прикметники або (якщо немає іменників у цій титульній одиниці) за будь-яким першим словом. Друга частина статті містить опис значень українських фразем / прислів’їв Третя частина містить англійські фраземи / прислів’я, що співвідносяться з українськими титульними одиницями. У роботі представлені переклади української титульної одиниці і наводяться англійські антоніми, якщо вони наявні. Четверта частина опису містить приклади, що демонструють уживання української титульної одиниці в мовленні. За українськими прикладами наводиться їхній переклад англійською мовою. У результаті проведеного дослідження автор доходить висновку про ментальну унікальність фраземного матеріалу в досліджуваних мовах.

КОНЦЕПТ ЯК ПЕРШООСНОВА УТВОРЕННЯ КАРТИН СВІТУ

Михайло Полюжин — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

У статті йдеться про шляхи й способи виникнення й функціонування мовної та концептуальної картин світу, в основі яких знаходиться концепт як квант структурованого знання про предмет і явище навколишньої дійснос- ті. Картина світу розглядається як образ, який ніколи не був і не є дзеркальним відображенням, а тільки своєрідним баченням і конструюванням його контурів відповідно до логіки світосприйняття і світорозуміння учасників словесного спілкування. Наголошується про те, що концепт реалізується не тільки у слові, а й словосполученні, фраземі, вислові, дискурсі та тексті з участю загальнолюдських, національно-етнічних і особистісних компонентів. Звідси випливає, що система соціально-типових позицій, ставлень, оцінок і т. ін. знаходить знакове відображення в системі національної мови й бере активну участь у формуванні мовної картини світу.

На відміну від мовної концептуальна картина світу – це цілісний глобальний її образ, що є результатом усієї діяльності людини, яка виникає під час її контакту з навколишньою дійсністю. Адекватним пізнанням реальності людина або колектив, у якому вона проживає, отримує уявлення про неї, тобто закріплює у своїй свідомості певну картину світу або її модель, що містить не тільки зображені об’єкти, а й позицію суб’єкта, що їх відтворює. Тому концептуальна картина світу – це відкладена в пам’яті вся сукупність змісту певної мови.

Зазначені картини світу постійно видозмінюються залежно від індивідуальних особливостей людини, оскільки вона є носієм як концептуальної, так і мовної картин світу, що ґрунтуються на індивідуальному осмисленні навколишньої дійсності.

Отже, робиться висновок про те, що концептуальна й мовна картини світу взаємопов’язані, проте вони є етнічно специфічними. Ця специфічність убачається в наявності або відсутності тих чи тих концептів, їхньої ціннісної орієнтації, ієрархії, системи зв’язків і т. ін.

ФОНОВІ ЗНАННЯ Й УСТАЛЕНІ ЗООФРАЗЕМНІ УТВОРЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Алла Романченко — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

Всебічне вивчення зоофраземіки можливе лише тоді, коли будуть досліджені всі її ланки і складники в сукупності їхніх взаємозв’язків. В україністиці анімалістичні фраземи ще не стали об’єктом системного пошуку у сфе- рі їхньої продуктивності, високої частотності, контекстного функціонування, семантичної та структурно-граматичної різно- манітності, значного конотативного потенціалу, хоча деякі його аспекти вже знайшли своє відображення на сторінках на- укової літератури. Порівняння й метафоричні утворення, пов’язані з назвам тварин – це застиглі образи стародавнього життя народу, тісно пов’язані з живою природою і домашнім побутом. Кожний образ є носієм сутнісних ознак фраземи. Питання про подібності й відмінності, характерні для переносних значень слів-зооназв і усталених одиниць, до складу яких вони входять, досить складне через необхідність установлення причини семантичного закріплення первіс- ного джерела образу. Під останнім розуміємо сукупність образного використовування зооназв у складі прислів’їв, при- казок, фразеологізмів і в самостійних переносних значеннях. До вивчення фонових знань можна підійти шляхом дослідження конотативних ознак як додаткової до основного значення інформації у вигляді образних асоціацій, пов’язаних із тим чи тим словом і знаходиться на периферії його смислової структури. Конотативні ознаки або асоціативні семи входять до складу фонового знання носіїв певної мови як взаємного (немовного) знання реалій комунікантів, покладеного в основу мовного спілкування.

Під фоновими знаннями, які ввійшли у лінгвістику порівняно недавно, нині розуміють взаємне (нелінгвістичне) знання реалій комунікантами, що є основою мовного спілкування. У статті пропонується розширити поняття фонових знань, залучивши в нього сукупність образних асоціацій, пов’язаних із уживанням мовної одиниці і закріплених у свідомості мовців переносно-образних усталених метафоричних використань значень слів. Фонові знання – це також закріплені мовою асоціації, які супроводжують процеси комунікації. Оскільки поняття фонових знань міцно ввійшло нині в мовознавство, то їх можна вивчати як аспекти спілкування паралінгвістичного характеру.

ПЕРСУАЗИВНА ФУНКЦІЯ КОНСТРУКТІВ У ЗАГОЛОВКАХ АНГЛІЙСЬКОМОВНИХ ТЕКСТІВ НОВИН

Наталія Талавіра — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

Актуальність пропонованої розвідки зумовлена увагою лінгвістів до морфосинтаксичних конструкцій як стійких поєднань форми, значення й функції, а також до їх дискурсивного втілення в конструктах. Останні вважаються мовленнєвими виявами конструкцій, які на ментальному рівні узагальнено репрезентують різноманітні відношення навколишнього світу, а у мовленні можуть бути заповнені різними лексемами завдяки наявним у структурі відкритим слотам. Метою дослідження є встановлення персуазивного потенціалу конструктів у заголовках новинних текстів BBC News. Завдання статті полягають у класифікації конструктів з урахуванням позначуваних відношень і в з’ясуванні їхньої персуазивної ролі з опертям на їхнє розміщення в заголовках новинних текстів. Конструкти висуваються в позицію привернення уваги, тобто на початку заголовка перед предикатами, називаючи референти, близькі цільовій аудиторії; в позицію утримування, заповнену предикатами; в позицію спрямовування уваги, розміщену в кінці заголовка, задля стимулювання читача звернутися до власне тексту. Аналіз 180 новинних текстів англійськомовного сайту BBC News показав, що агентивні конструкти, що мають високий персуазивний статус завдяки представленню учасників подій, заповнюють в заголовках позицію привернення уваги. Предикативні конструкти в позиції утримання уваги здійснюють значний вплив на адресата, відсилаючи до авторитетів, створюючи ефект присутності, репрезентуючи розвиток ситуації, апелюючи до фізіологічної або безпекової потреби. У позиції спрямовування уваги знаходимо локативні, темпоральні, каузативні й квантитативні конструкти. Локативні й квантитативні конструкти справляють середній вплив на читачів, тому що структури на позначення місця називають його приблизно, змушуючи звернутися до основної частини тексту новин, а квантитативні побудови додають змісту заголовка переконливості завдяки репрезентації кількісних та статистичних даних. Темпоральні й каузативні конструкти мають достатньо низький вплив на аудиторію внаслідок нечастого вживання в заголовках текстів новин.

ДЕРИВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ У СФЕРІ ЕНТОМОЛОГІЧНОЇ ЛЕКСИКИ УКРАЇНСЬКИХ ГОВІРОК КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ

Ірина Філак — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

Ентомологічна лексика є дуже цікавою групою слів як для дослідження способів називання об’єктів живої природи, так і в плані вивчення дериваційної природи назв комах. У цій відносно обмеженій периферійній групі слів встановлюється ряд дериваційних особливостей, які стосуються способів творення одиниць, словотвірної валентності, словотвірних ресурсів, словотвірної семантики. У межах лексико-семантичної групи можливо вивчати словотвірні процеси також із використанням методики лінгвістичної географії.

Український діалектний словотвір має тривалу історію вивчення, зокрема його досліджували Я.В. Закревська, К.М. Лук’янюк, З.С. Сікорська, О.Т. Захарків, Л.Г. Яропуд, Г.В. Шумицька, Л.В. Дика, Г.Л. Аркушин, О.В. Харьківська. Праць, які б стосувалися деривації окремої лексичної групи, не було, хоча ентомологічні назви з погляду лексикології і діалектної дистрибуції вивчалися.

Ентомологічні назви здебільшого відносимо до морфологічного та семантичного способів деривації, у межах морфологічного способу переважає суфіксація, при цьому нерідко відбуваються зміни емоційно-експресивних відтінків суфіксів та перехід їх у розряд емоційно нейтральних: саме з такою дериваційною мотивацією у лексичній групі з’являється ряд формально демінутивних утворень, які зовсім не мають емоційного навантаження: коник, бабка, світл՛ачок, свершчок, попелиц՛а, хрушчик, іванчик, йанчик, мотелик тощо. Назви комах також можуть утворюватися внаслідок метафоричного перенесення з інших об’єктів при різному характері семантичної мотивації, найчастіше це антропоморфні, зооморфні та предметні метафори. Зооморфні метафори становлять особливість регіону.

ДО ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЗООЛОГІЧНОЇ ЛЕКСИКИ

Олеся Харьківська — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

У статті зроблено спробу простежити історію вивчення й становлення зоологічної лексики від найдавніших часів до сьогодення. Зазначена група лексики належить до найбільш давнього праслов’янського фонду, а низка назв сягає ще праіндоєвропейської мови. Це підтверджується наявністю в різних діалектах індоєвропейської прамови великої кількості спільних назв тварин і набагато меншої кількості спільних назв хлібних злаків чи культивованих рослин.

Тематична група зоологічної лексики складається з п’яти підгруп: теріологічна (назви ссавців), орнітологічна (назви птахів), іхтіологічна (назви риб), ентомологічна (назви комах) та герпетологічна (назви земноводних і плазунів). Перераховані підгрупи відрізняються обсягом, складом, частотою використання, значенням у житті людини. Це вимагає врахування багатьох моментів, зокрема ареалу поширення кожного з видів тварин, явищ, які відбулися в природі протягом останнього століття внаслідок зміни екологічної ситуації, та способу взаємодії людини з природою. Таке дослідження неможливо виконати без залучення напрацювань зоологів, спеціалізованих зоологічних словників тощо. Процес опрацювання зоологічної лексики на території України здійснювався співробітниками Інституту української наукової мови УАН. Тоді вийшли три випуски «Словника зоологичної номенклатури»: Словник зоологичної номенклатури (назви птахів); Словник зоологичної номенклатури (назви хребетних тварин); Словник зоологичної но- менклатури (назви безхребетних тварин), де використано матеріали праці І. Верхратського, словники (Б. Грінченка, М. Уманця та А. Спілки), а також оригінальні записи упорядників; поряд із ухваленою в ролі наукової термінології українською назвою подано зафіксовані синоніми. Нині зоологічна лексика, процес її становлення та формування в українській мовознавчій науці залишається недостатньо вивченою, потребує ґрунтовного дослідження, систематизації, етимологічного опрацювання.

Фотогалерея

Дмитро Кремінь — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

Фотогалерея

КОНЦЕПТОСФЕРА РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ В ПОЕЗІЇ ДМИТРА КРЕМЕНЯ

Тарас Кремінь — вт, 13 сер 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано воєнну лірику відомого українського поета, Шевченківського лауреата Д. Кременя, написану в останні роки його життя. З окупацією Криму, частини Донеччини та Луганщини, за численних спроб захоплення окремих областей півдня і сходу України Д. Кремінь, мешкаючи на Миколаївщині, активною громадян- ською позицією, відкритими заявами та виступами, поетичними добірками в Україні та за кордоном значно пожвавив громадсько-політичне життя, спонукаючи громадян до єдності, опору та боротьби проти російських злочинців. Його бездоганний авторитет як очільника обласної організації НСПУ, почесного професора кількох університетів, редактора часопису «Соборна вулиця», виступи на миколаївському Євромайдані 2013–2014 рр., заклики на Марші єдності в березні 2014 р., ініціативи зі збору гуманітарної допомоги для бойових підрозділів, що першими вирушили обороняти Україну, – серед незабутніх сторінок життєпису письменника. Незважаючи на те, що окремі вірші друкувалися в іс- торико-біографічних виданнях на тему російсько-української війни, як-от: «Миттєвості війни» (2016), «Дороги війни» (2017), «Ті, що пройшли крізь вогонь» (2018), збірці «Скрипка з того берега» (2016), окремих добірках тих років, тіль- ки з виходом книг вибраного «Український апокриф» (2023) та «Сива райдуга» (2024) вдалося зібрати до відповідного циклу все, що становить основу творів на воєнну тематику. А це – окремі публіцистичні виступи та заяви, есе, а також вірші. За класичними поетичними формами Д. Кремінь сформував масштабні обрії інтелектуального осмислення, іс- торіософського осягнення та внутрішнього сприйняття російсько-української війни в контексті світової історії та Укра- їни зокрема. Розширивши літописний ландшафт української нації, осмислюючи роль і долю сучасника в житті країни, поет реагує на глобальні виклики та страшні втрати влучними художніми ілюстраціями до авторської картини світу – концептосфери війни. Деталізуючи причорноморський міфопростір, апелюючи до степового Подінців’я та східної

Слобожанщини, металогічно осягаючи концепт буття, апелюючи до вічних образів, включаючи біблійні та античні, а також відтворюючи візії свого життя, Д. Кремінь розширює діапазон сприйняття сучасної воєнної лірики з притаман- ними їй епічним конфліктом, узагальнено-особистісною гостротою почуттів оповідача, його чутливістю та болем, а також відвертістю та надією на зміни.

ТЕМА ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ В ЗБІРЦІ «БАБИН ЯР. ГОЛОСАМИ» МАРІАННИ КІЯНОВСЬКОЇ

Оксана Кузьма — ср, 14 сер 2024 00:00:00 +0300

У статті здійснюється аналіз збірки «Бабин Яр. Голосами» Маріанни Кіяновської, сучасної україн- ської поетеси, лауреатки Національної премії імені Т. Г. Шевченка. Маріанна Кіяновська – авторка збірок «Інкарнація»,

«Вінки сонетів», «Міфотворення», «Звичайна мова», «373», «Бабин Яр. Голосами», «Живі перетворення» та ін. Поезії книжки «Бабин Яр. Голосами» студіюються в розрізі теми історичної пам’яті, що розглядається на рівні колективному та індивідуально-особистісному.

Мета статті – проаналізувати дискурс пам’яті в художній збірці «Бабин Яр. Голосами». Ця мета передбачала виконання таких завдань: з’ясувати авторську рецепцію тематики Голокосту в контексті досягнень сучасної української постмодерністської лірики; простежити, як реалізовується тема історичної пам’яті в книжці; визначити засоби творення художньої реальності в збірці; проаналізувати прийоми інтертекстуальності, застосовані поетесою у розкритті трагедії Бабиного Яру. Стаття ґрунтується на прийомах біографічного, психологічного, культурно-історичного, герменевтичного й типологічного методів аналізу художніх текстів.

Наголошено, що Маріанна Кіяновська як поетеса візіонерського типу виявляє нові способи трактування теми історичної пам’яті у просторі постмодерністського тексту. Вона моделює психологічні стани людини в екзистенційних умовах буття й передає живий нерв трагедії Бабиного Яру через голоси жертв Голокосту. У збірці осмислюється цілий спектр екзистенційних тем та мотивів: життя і смерті, війни, убивств, самотності людини, страху, страждання, надії, любові, що надає авторському тексту понадчасовості й актуальності.

У підсумку зазначено, що поезії збірки «Бабин Яр. Голосами» є взірцями сучасної філософської, метафізичної лірики, у яких трагедія Бабиного Яру представлена в новітній художній парадигмі – крізь призму сприйняття особис- тості ХХІ століття.

СЛОВАЦЬКА ПОЕЗІЯ ХХ СТОЛІТТЯ В ПЕРЕКЛАДАЦЬКОМУ ДИСКУРСІ ДМИТРА КРЕМІНЯ

Тетяна Ліхтей — ср, 14 сер 2024 00:00:00 +0300

У статті аналізується творчість визначних словацьких поетів ХХ століття в мистецькому перетлума- ченні відомого українського письменника, Шевченківського лауреата Дмитра Креміня. Йдеться про такі знакові постаті словацької літератури, як Янко Єсенський, Іван Краско, Іван Ґалл, Еміл Болеслав Лукач, Ян Костра, Мирослав Валек та Любомир Фелдек. Українські переклади з їх багатогранного доробку впродовж семи років (2011–2018) з’явилися окремими виданнями в літературно-мистецькій білінґвальній серії «Між Карпатами і Татрами».

Духовно споріднені з Дмитром Кремінем, окремі словацькі митці (як-от Янко Єсенський, Іван Краско, Мирослав Валек) цікавилися українською літературою, надихалися українським поетичним словом (передусім лірикою Івана Франка), а Любомир Фелдек як блискучий інтерпретатор української класики, віршів Богдана Ігоря Антонича, українських шістдесятників і зараз активно популяризує українську поезію в світовому культурному просторі, засуджуючи війну росії проти України.

Науково-творче осмислення перекладацького доробку Дмитра Креміня дає підстави констатувати, що перетлумачення словацької поезії здійснено ним на високому художньо-естетичному рівні. До процедури аналізу залучаємо також паралельні варіанти перекладів з-під пера Дмитра Павличка, Ярослава Павуляка та інших українських інтерпретаторів.

Українські переклади словацької поезії ХХ століття в перекладацькому дискурсі Дмитра Креміня ще не були предметом системного вивчення в українській славістиці, а отже, їх комплексне дослідження в дискурсі словацько- українських літературних взаємин назріло давно.

«МРІЯ МОЯ – ЦЕ КНИГА “МОВЧАННЯ ВОЛХВІВ…”». ЗАДУМ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ВИЇМКОВОГО ВИДАВНИЧОГО ПРОЄКТУ

Наталія Ребрик — ср, 14 сер 2024 00:00:00 +0300

Дмитро Дмитрович Кремінь (1953–2019) – видатний український поет, публіцист, есеїст, перекладач, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка в галузі літератури, народився на Закарпатті, де отримав освіту філолога, тут сформувався його світогляд і загартувався характер, а жив і працював він на Миколаївщині.

У статті мова йде про велику за обсягом збірку поезій «Мовчання волхвів» Дмитра Кременя. Це – перше видання поетичних творів автора на малій батьківщині, семикнижжя, до якого ввійшли вірші, написані в різні роки, з різного приводу, з попередніх поетичних збірок, твори останніх років життя, а також історіософські поеми-симфо- нії. Для поезії Дмитра Кременя характерне феноменальне відчуття пульсуючої доби; він непомильно вміє розкласти логічні акценти; у часі і просторі, у візіях і наяву поєднати Захід і Південь України, Миколаїв і Ужгород, історичні події і фантастичні пригоди, святе і грішне, безжально-реалістичне та романтично-піднесене, буремні історичні часи і сучасний тривожний світ, справжніх героїв і міфічних персонажів. Творчості Дмитра Кременя притаманні почуття на- ціональної причетності, здоровий гонір, миттєва поетична реакція на час, незаанґажованість і ерудиція, державницька авторська позиція, чітке маркування позитиву й негативу, вміння поєднати непоєднуване, вироблений ‒ впізнаваний

– авторський стиль. До витоків Кременевої творчості слід віднести українську літературу бароко та модерну европейську поезію, творчість Тараса Шевченка та мистецтво Еллади й Ольвії, живопис та класичну музику Европи, творчі пошуки сучасних молодих постмодерністів з їхніми епатуючими образами й незалежністю, постійну присутність у тканині поетичного рядка вічних біблійних ремінісценцій, шляхетне родинне виховання, живу андеґраундну атмосферу Ужгорода, вишуканий естетичний смак і вроджене почуття міри.

У статті прослідковується історія підготовки та видання книги «Мовчання волхвів» Дмитра Кременя, робиться спроба художньо‐естетичного аналізу його модерної поезії, доводиться думка, що автор у ній справді суперечить усталеним філософським, етичним, естетичним кодам соціуму й скеровує поетичне Слово на самовираження.

ФАНТАСТИЧНІ СКЛАДНИКИ ОБРАЗНОЇ СИСТЕМИ У КАЗКАХ ВАСИЛЯ МИСИКА

Юлія Соловйова — ср, 14 сер 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено аналізу місця і ролі фантастичних складників образної системи у казках Василя Мисика, специфіки жанру казки саме як жанру поеми-казки у формуванні поетичної картини світу автора. Саме через казку авторові вдається розкрити етико-естетичний потенціал поезії в контексті цінностей та ідеалів, яких потребує людина. Мета статті полягає в тому, щоб визначити місце і роль фантастичних складників образної системи казок Василя Мисика. А також з’ясувати, як проявляється у філософській ліриці автора українська фольклорна традиція, а саме, через культивування поетом жанру віршованої казки, зокрема, в казках-поемах «Щастя» та «Гетьманівна». Крім того, одним із завдань аналізу є спроба виявити співвідношення епічного та ліричного складників художнього тек- сту, а також взаємопереплетіння фантастичного, соціального та психологічного як рушійної сили в розвитку сюжету та формуванні образної системи. У дослідженні специфіки жанру казки, образно-семантичного багатства поетичних текстів було використано методи концептуального та інтерпретаційно-текстового аналізу. Загальна міфопоетична кар- тина світу ґрунтується на невід’ємності міфологічного та біографічного аспектів, що, зі свого боку, вплинуло на використання в дослідженні елементів методу біографічного аналізу. У статті проаналізовано місце і роль фантастичних складників образної системи у казках Василя Мисика. З’ясовано, як проявляється у філософській ліриці Василя Мисика українська фольклорна традиція. Показано, яким чином фантастичні складники міфологічних мотивів та образів уможливлюють створення етичного та естетичного ідеалу в поезії, де органічно поєднуються принципи неокласики та народнопісенної традиції. Виявлено співвідношення епічного та ліричного складників художнього тексту. Проведене дослідження допомагає також розкрити етико-естетичний потенціал поезії в контексті цінностей та ідеалів. Результати дослідження можуть бути використані в огляді українського літературного процесу ХХ-го ст.

МІФОЛОГІЧНІ ОБРАЗИ ТА ПАТРІОТИЧНО-ФІЛОСОФСЬКІ МОТИВИ У ЗБІРЦІ ДМИТРА КРЕМЕНЯ «МОВЧАННЯ ВОЛХВІВ»

Оксана Тиховська — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано поетичні твори Дмитра Кременя зі збірки «Мовчання волхвів» (2023). Ключ до їх розуміння криється в образах-символах, містично-химерних мотивах, архетипних та етноархетипних образах, які виринають у рядках віршів та поем. Поезія Дмитра Кременя глибоко вкорінена у колективне несвідоме україн- ців, письменник відчуває біль, мрії і розпач своїх співвітчизників та пропускає їх крізь власну свідомість. Глибоко символічною є назва збірки «Мовчання волхвів». Волхв – метафоричний образ людини, яка живе у гармонії з собою та світом, це об’єктивований в українській культурі архетип мудрого старого, він був особливо близьким для Дмитра Кременя. Поет, використовуючи магію слова, прагне розгадати таємниці людської душі, звертаючись до теми кохання, соціального невігластва, показуючи деградацію суспільства під впливом стереотипів, успадкованих з радянської та пострадянської доби. Назва збірки метафорично відображає елітарність поезії Дмитра Кременя, його бажання привер- нути увагу читача до того, про що ми частіше мовчимо, оминаємо увагою, відкладаємо на потім. У збірці «Мовчання волхвів» постають образи грецької та римської міфології: Ясон, Еней, Колхіда, аргонавт, Фаетон («Пропала поема»), Ахілл, Гектор, Троя, Одісей, Орфей («Полювання на дикого вепра», «Зозуля над морем»), Патрокл, Харон, Аїд, («Оль- війська просодія», «Ромашка тисячоліття»), кентаври, Зевс, Кіпріда, Мілета («Кентавріада»), Артеміда, Геракл («Я тільки проїздом…»). Д. Кремінь акцентує на згубному впливі колоніальної політики Росії, протиставляє їй Елладу і Спарту як самостійні державні осередки, з сумом згадує про занепад влади гетьманів та руйнування Січі. Знаковим також є образ буй-тура («Повернення буй-тура», «Міленіум», «Чорна меса»), він символ сили та звитяги, яка дрімає в душах українців. Буй-тур асоціюється з архетипом воїна, який здатен активізуватися у психіці людини (у першу чергу, в несвідомому чоловіків як потенційних воїнів). У статті проаналізовано етноархетипні образи (олень, риба, вода, лід, сонце, вертеп, Ісус, Вифлеєм, дідух, волхви, коляда, Різдво), які з’єднують різні часові площини і метафорично відтво- рюють ряд важливих для письменника тем, зокрема: історична пам’ять, патріотизм, перемога над буденністю, пізнання світу, самопізнання, зрадництво, швидкоплинність життя тощо.

КРАЄВИДИ ТА ЇХ ФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ В ОБРАЗНІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ АНТИМІЛІТАРНОЇ ПРОЗИ ПРО ПОДІЇ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Ольга Товт — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена проблемам дослідження краєвидів та їх функціональності в образній системі української антимілітарної прози про події Першої світової війни. Уже сама назва дослідження засвідчує його актуальність, а відтак і загальну мету: з’ясувати особливості функціонування краєвидів у внутрішній і зовнішній структурах епіч- ного тексту з його антимілітарною спрямованістю. Чітко визначено об’єкт і предмет такого вивчення: прозові твори українських авторів про події Першої світової війни з їх системою краєвидів та функціональністю. Окрім того, що образ-краєвид є невід’ємним складником композиції такого типу прози (прологом, розширеною експозицією, стимуля- цією зав’язки, ретардацією, загостренням розвитку дії, зрештою, розв’язкою), він ще й посутньо впливає на її стильові чинники, засоби характеротворення, на урізноманітнення своєї самовиражальності в обставинах певних топосів та локусів. За всієї очевидності дослідження цієї проблеми у творчості цілого ряду прозаїків українського письменства (як материкового, так і діаспорного), усе ж вона ще й досі не ставала як самодостатня в аналізі національної епічної лі- тератури про події Першої світової війни. Такий підхід (зі своєю аналітикою та синтезом) і визначає новизну статті. А результати такої студії мають цілком практичне значення: виявлення своєрідності прозопису українських художників слова з їх антимілітарними творами, що в наш час можуть бути цікавими й необхідними як для вчених-літературознавців, так і для студентської та наукової молоді. Водночас зазначимо, що в дослідженні використано кілька важливих методів вивчення поставленої проблеми: філологічний, герменевтичний, історико-культурний та ін.

Отже, які б функції не покладалися письменниками на змальовані образи природи чи краєвиди, яке б місце не відводили вони відтворенню пейзажу (виокремлене чи імпліцитно наявне), усе це залежить від загальної концепції твору. Літературні краєвиди в образній системі художньої прози українських авторів про події Першої світової війни є відображенням їхнього світовідчуття, а вивчення словесної тканини пейзажу та його функціональності – одним із засобів розуміння особливостей їхнього ідейно-естетичного світу.

ФЛОРІАРІЙ ПОЕЗІЙ У ПРОЗІ (за творами Марка Черемшини, Василя Стефаника та Ольги Кобилянської)

Оксана Чаплінська , Олена Юрчук — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

У статі окреслено ґенезу поезій у прозі, з’ясовано, що звернення українських митців до цього жанру наприкінці ХІХ ст. було цілком закономірним. Дослідження українських літературознавців у переважній більшості присвячені жанрово-стилістичним і тематичним особливостям творів митців, але й досі бракує цілісного концептуаль- ного дослідження. Потужно в цьому жанрі в 90-х роках ХІХ ст. працювали Марко Черемшина, Василь Стефаник та Ольга Кобилянська, які надавали перевагу естетиці неоромантизму, символізму й імпресіонізму, а також фольклорним інкрустаціям. Флористична образність їхніх поезій у прозі в розрізі «найбільш меланхолійної та поетичнішої теми» (за Едґаром По) досі малодосліджена, що й зумовлює актуальність роботи.

Мета статті – проаналізувати символіку квітів у поезіях у прозі Марка Черемшини «Заморожені фіалки», Василя Стефаника «Городчик до Бога ридав» та Ольги Кобилянської «Рожі». Стаття ґрунтується на теоретичних засадах сучасного літературознавства, автори послуговувалися герменевтичним та інтертекстуальним підходами до тлумачення текстів, а також застосовували культурно-історичний, типологічний і міфопоетичний методи досліджень.

Установлено, що для зобразження «найменших порухів душі» письменники вдалися до антропоморфізації фло- ри, через флористичну образність вони о-мовили жіночий світ. Репрезентативними в цьому контексті є квіти фіалка й рожа-троянда. Дуальність «Заморожених фіалок» Марка Черемшини базується на амбівалентності образу: з одного боку, фіалка уособлює пробудження, перше кохання дівчини, її довіру, з іншого – заморожена фіалка символізує марність дівочих мрій і загублену любов. Василь Стефаник вдається до паралелізму: в’яне рожа, і дівчина никне. Твір має цікаве обрамлення фразою-повтором «сонечка, ой сонечка!», котре зчитується як своєрідне звернення-голосіння дівчини. Ольга Кобилянська лише фіксує враження від квітки в конкретний момент часу: колір, форма (імпресіоністична манера). Ліричність і філософічність твору досягається за допомогою символізму та алегорії. Фіалки Марка Черемшини, біла рожа Василя Стефаника, рожі Ольги Кобилянської гинуть під час зустрічі зі стихією, що уособлює чоловіче начало (мороз ранньої весни, мороз пізньої осені, свіжий жвавий легіт).

СТО ЖИТТІВ ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ Дмитро КРЕМІНЬ відповідає на запитання Олександра ГАВРОША

Олександр Гаврош — чт, 20 чер 2024 00:00:00 +0300

Ця розмова мала відбутися усно – під час довгоочікуваної зустрічі в Миколаєві у 2013 році,
тому й домовилися попередньо про ночівлю вдома у знаного поета і земляка, аби неквапливо
поговорити про все, що цікавило. Але під вечір Дмитро Кремінь зателефонував і вибачився, що
не зможе мене прийняти, оскільки почувається зле. (Уже тоді він мав поважні проблеми зі здоров’ям).
Тож наше друге інтерв’ю ми знову перенесли в письмовий режим. Щоправда, цього разу
пан Дмитро відповідав вже на комп’ютері, а не традиційним листом, написаним кульковою
ручкою. Говорили про те, чого не зачепили в попередньому діалозі 2004 року. Так сталося, що ця
розмова досі не була оприлюднена. Тож тепер, після відходу пана Дмитра у засвіти, подаю її
майже без змін – із заголовком та підзаголовком самого інтерв’юера.