ЛЕМКІВСЬКИЙ ДІАЛЕКТ ЯК МАРКЕР ІДЕНТИЧНОСТІ В ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ ІВАНА ЯЦКАНИНА

Анотація

У статті проаналізовано особливості функціонування лемківського діалекту як ключового маркера національної та культурної ідентичності в художній прозі відомого українського письменника Східної Словаччини Івана Яцканина. Об’єктом лінгвістичного дослідження стали збірки малої прози автора «Усе залишиш» (1990) та «Дерев’яний смуток» (1997). Актуальність розвідки зумовлена необхідністю глибокого вивчення ідіолекту митців, які працюють у чужомовному оточенні, але зберігають ментальний зв’язок із національним мовно-культурним про стором.
Методологічну основу дослідження становлять описовий, функціонально-стилістичний, структурно-семантичний та соціолінгвістичний методи, а також елементи етимологічного та контекстуального аналізу. У статті окреслено соціолінгвістичний контекст побутування лемківського говору на Пряшівщині, де він, на відміну від польської Лемківщини, зберігся в природному середовищі завдяки відсутності масових депортацій автохтонного населення.
Здійснено детальну класифікацію та аналіз діалектних одиниць за мовними рівнями. Виокремлено фонетичні (специфічні рефлекси, змішування сибілянтів тощо), словотвірні та граматичні особливості (енклітичні форми займен ників мі, тя, ня, архаїчні форми дієслів, флексії кличного відмінка та ін.). Особливу увагу приділено лексичному рівню: проаналізовано тематичні групи слів на позначення архітектури, побуту, одягу, їжі, родинних зв’язків та емоційних станів (сипанець, ґазда, кошуля, банувати тощо). Встановлено, що діалектизми у творчості І. Яцканина виконують
не лише номінативну, а й стилістичну та ідентифікаційну функції, виступаючи носіями культурного коду та засобами психологічної характеристики персонажів.
Доведено, що лемківський діалект у прозі І. Яцканина є органічною частиною української мовної системи, здатною адаптувати іншомовні впливи (словацькі, угорські), та слугує інструментом збереження історичної пам’яті в умовах глобалізації.