СИМВОЛІЧНИЙ ТА МІФОЛОГІЧНИЙ ВИМІРИ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІХ АНТРОПОНІМІВ У РОМАНІ АНАСТАСІЇ НІКУЛІНОЇ «ЗАВІРЮХА»

Анотація

У статті здійснено аналіз літературно-художніх антропонімів роману «Завірюха», які є важливим елементом художньої структури та формування міфопоетичного світу твору. Метою дослідження є з’ясування семантики та функціонального навантаження літературно-художніх антропонімів, а також визначення їхнього зв’язку з фольклорно-міфологічною традицією та авторською моделлю фантастичного світу. Методологічну основу роботи становлять семантичний, контекстуальний, ситуативний методи, а також когнітивний та прагматичний аналіз. Особливу увагу приділено літературно-художнім антропонімам, пов’язаним із космогонічними образами, уособленнями стихій, абстрактними філософськими поняттями, які формують ієрархію персонажів та визначають їхню роль у художній системі роману: Вічник, Темна, Вершник Сновидінь, Мандра, Темрява, Люта, Вогняна, Гарманії, Безодні. Вічник постає у романі як уособлення деміурга, душа якого є ареною боротьби сильних емоцій. У контексті дуалістичної моделі світу проаналізовано антагоністичні персонажі – Темна та Темрява, які мають зв’язок зі злом, однак перша богиня контролює і стримує його, а друга прагне наповнити ним світ і душі людей. Власні назви Темна і Темрява можемо розглядати як прояв енантіосемії. Ці літературно-художні антропоніми відображають символічний зв’язок із міфологічними уявленнями про протиставлення світла й темряви, що є характерним для багатьох космогонічних систем. ЛХА Вершник Сновидінь проаналізовано крізь призму міфологічних уявлень українців про подорож душі під час сну у сферу несвідомого за посередництва крилатих коней-снів. З’ясовано, що ЛХА Володар Шляху асоціюється з вибором, який людина робить щодня, вибудовуючи власну долю. На цього персонажа у романі проєктується архетип Мудрого Старого. ЛХА Люта та Вогняна розглянуто крізь призму міфологічних уявлень про пори року та богинь-повелительок стихій. Богиня Вогняна асоціюється з весною та літом, з богинею Сонце, з ритуальними вогнищами, ужитий на її означення ЛХА відображає ідею очищення та переродження, частково їй властиві ознаки трікстера. ЛХА Люта значною мі
рою базується на доантропонімійній семантиці слова «лютий», що асоціюється з холодом, новотвором у моделюванні цього образу є наділення персонажа здатністю до співчуття. У результаті дослідження встановлено, що літературно-художні антропоніми виконують не лише номінативну, а й міфопоетичну, символічну та характерологічну функції. Імена персонажів формують додатковий смисловий рівень тексту, сприяють розкриттю авторської концепції світу та забезпечують інтеграцію міфологічних елементів у структуру фентезійного роману А. Нікуліної.