СТРУКТУРНИЙ РІВЕНЬ ФОЛЬКЛОРИЗМУ В ПОВІСТІ М. ВІНГРАНОВСЬКОГО «МАНЮНЯ»

Анотація

У статті досліджується художнє мислення М. Вінграновського, фольклорний рівень естетичної системи автора на прикладі повісті «Манюня». У сучасному літературознавстві помітними є міркування про фольклорність як органічну ознаку лірики митця, чого не можна сказати про дослідження фольклорної поетики в його прозових текстах, що й визначило актуальність цієї розвідки. У процесі дослідження поставлено завдання вивчити процес трансформації фольклорних сюжетів та образів у площину роздумів автора про сучасне життя народу. Доведено, що структурний рівень фольклоризму зазначеної повісті визначили: глибокий інтерес автора до народної мови; органічне вплетення у власну лексико-семантичну структуру фольклорних символів, алегорій, міфологем; тяжіння до умовності, міфу, фантасмагорій. Пісенність, мелодійність, елегійність окреслюють внутрішній світ ліричного образу оповідача та є виявом чутливої авторської душі, нерозривного зв’язку зі світом природи.
Ключовою бінарною опозицією в повісті «Манюня» визначено протиставлення природного і штучного (колгоспного) первнів світоустрою. Продемонстровано, як фольклорна символіка твору пов’язана з ландшафтами Миколаївщини: річкою дитинства автора – Кодимою, козацьким степом, який колись звався Диким Полем, Чорним морем, лиманом. З’ясовано, що архетипна міфологічна основа часопростору в прозі Миколи Вінграновського ґрунтується на первісному уявленні наших предків про світобудову, де природні стихії – передусім вода, земля, поле, море – уособлюють життєдайну силу, подібно тій, яку має жива вода в народних казках. Ці символи необмеженого простору органічно корелюють із відчуттям внутрішньої й зовнішньої свободи ліричним оповідачем, що виступає антитезою до колгоспної дійсності й усієї радянщини, яку вже поглинав історичний час. Апеляція до архетипних структур світоустрою допомагає автору задекларувати філософську основу своїх творів, що ґрунтується на зображенні вічної боротьби Добра і Зла. Спираючись на цю базову для фольклорної традиції опозицію, митець формує власну моральну вертикаль «світло / темрява», «сакральне / профанне», «своє / чуже», через яку осмислюється буття українського народу в перехідний від радянської доби час до отримання Україною незалежності.