УНІВЕРСАЛІЗМ ОБРАЗУ ДОРОГИ У В’ЯЗНИЧНІЙ ЛІРИЦІ УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІВ-ДИСИДЕНТІВ
DOI:
https://doi.org/10.24144/2663-6840.2026.1.(55).128-135Ключові слова:
поети-дисиденти, авторський текст, в’язнична лірика, екзистенційний вибір, міфологема дороги/шляху, символічний код, архетип, сакральний хронотопАнотація
У статті проаналізовано художній доробок дисидентського кола поетів в аспекті екстраполяції в авторський текст універсального образу дороги як метафори життєвого шляху й духовного пошуку особистості в ситуації фізичної неволі. Досліджується ступінь символічного статусу та біографічного коду домінантного у в’язничній ліриці образу дороги/шляху та його антитетичних еквівалентів (бездоріжжя, роздоріжжя). У фокусі уваги – вибірка
в’язничних віршів представників руху опору в Україні періоду 1970–80-х рр. (Василя Стуса, Івана Світличного, Ігоря та Ірини Калинців, Степана Сапеляка, Миколи Руденка, Тараса Мельничука, Юрія Литвина, Івана Сокульського).
Мета статті – виявити й охарактеризувати контекстуально-варіативні художні модуси стильової адаптації образу дороги у просторовому, екзистенційному та психологічному вимірах лірики в’язнів сумління. Із-посеред дослідниць ких завдань виокремлюємо такі: простежити в дисидентському дискурсі параметри традиційного та універсального (архетипного) значень домінантного інваріантного образу дороги, розкрити його ґенезу, полісемантичний характер та індивідуальні шляхи творчої репрезентації; увиразнити емоційно-психологічне нюансування та роль символічних еквівалентів образу дороги в декодуванні глибинних смислів дисидентського тексту. Методологічну основу статті
визначив комплекс літературознавчих методів: міфологічного, біографічного, психоаналітичного, антропологічного, історико-типологічного, семіотичного. Визначальним у множинній інтерпретації образу дороги у в’язничній ліриці поетів-дисидентів обрано герменевтику з її орієнтацією на осягнення та наукове осмислення різних структурно-функціональних рівнів художнього тексту.
У результаті здійсненого аналізу аргументовано вихідне припущення, що поліфункціональність образу дороги у в’язничній ліриці дисидентів забезпечує багаторівневість сенсів життєтексту: онтологічно-екзистенційного, метафізичного, фольклорно-міфологічного. Його частотність у віршах означеного кола поетів універсалізує психологічний рівень самооб’єктивації авторського «Я» (особистісного-громадянського-творчого). Органічним і значливим компонентом авторського тексту кожного з в’язнів сумління є біблійний інтертекст, що структурує індивідуальний варіант сакрального хронотопу та метафізичний мотив донебної дороги (шляху до Бога).
