ЗАКАРПАТСЬКА ЛІТЕРАТУРНО-ФОЛЬКЛОРНА ТРАДИЦІЯ В НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ ЧЛЕНІВ НТШ (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.)

Анотація

Закарпатська літературно-фольклорна традиція є важливою складовою загальноукраїнського культурного простору, проте тривалий час перебувала на периферії наукової уваги або розглядалася фрагментарно. Дослідження наукової спадщини членів Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) кінця ХІХ – початку ХХ ст. дає змогу простежити формування цілісного наукового бачення Закарпаття як органічної частини українського культурно-історичного процесу, а також уточнити роль НТШ у розвитку української фольклористики та літературознавства.
Мета статті полягає в комплексному аналізі підходів членів НТШ до вивчення закарпатської літературно-фольклорної традиції та визначенні їх внеску у формування українського наукового дискурсу про регіон. Основні завдання: охарактеризувати коло джерел і праць членів НТШ, присвячених Закарпаттю; виявити провідні методологічні підходи до дослідження місцевої літератури й фольклору; з’ясувати місце закарпатського матеріалу в загальноукраїнських концепціях походження та розвитку народної культури; окреслити значення цих студій для подальшого розвитку гумані
тарних досліджень.
Установлено, що члени НТШ (зокрема І. Франко, В. Гнатюк та ін.) розглядали закарпатську літературно-фольклорну спадщину не ізольовано, а в контексті єдиного українського культурного простору. Їхні праці сприяли введенню до наукового обігу значного корпусу фольклорних і літературних текстів, а також утвердженню ідеї історичної та культурної спорідненості Закарпаття з іншими українськими землями.
Здійснені членами Наукового товариства імені Шевченка наукові розвідки не лише заклали підвалини систем ного вивчення закарпатської літературно-фольклорної традиції, а й інтегрували цей регіон у загальноукраїнський культурно-історичний простір. Завдяки збиранню, фіксації та науковому опрацюванню фольклорних, мовних і літературних матеріалів було подолано периферійне сприйняття Закарпаття як «окраїни» українського культурного світу та утверджено його як органічну складову української духовної спадщини.
Праці діячів НТШ сприяли формуванню методологічних засад дослідження регіональної словесності, поєднуючи порівняльно-історичний, етнографічний і філологічний підходи. Це дозволило не лише зберегти значний масив автентичних текстів, але й осмислити їх у контексті загальнослов’янських та європейських культурних процесів. Водночас науковці НТШ наголошували на тяглості літературно-фольклорної традиції Закарпаття, простежуючи її глибинні зв’язки з давньою історією та народною культурою українців.