«СМУЧЯ ГОДИНА Б’Є»: ВІЙНА І ЛЮДИ В ОПОВІДАННІ МАРКА ЧЕРЕМШИНИ «ПОМЕННИК»

Анотація

У статті проаналізовано оповідання Марка Черемшини «Поменник» крізь призму художнього осмислення проблеми «людина і війна» в українській малій прозі початку ХХ століття. Відзначено, що письменник вивершив це оповідання після тривалої творчої паузи і врешті «заговорив», не втримавшии в собі великої сили вражень і потрясінь, яких із подостатком принесла війна. З’ясовано, що автор «Карбів» одним із перших у національній літературі звернувся до системного і незаретушованого зображення воєнного лихоліття, зосередивши увагу не на розлогих батальних сценах, а на суттєвій трансформації повсякденного буття гуцульського села. Простежено текстологічні й культурно-історичні маркери часу, виявлено зв’язок «Поменника» з циклом суголосних новел Марка Черемшини на воєнну тематику та щоденниковими нотатками автора. Обґрунтовано емоційну насиченість і документальну конкретику оповідання, що зумовлено правдивістю рефлексій письменника від безпосереднього переживання подій Першої світової війни. Особливу увагу приділено новаторським художнім стратегіям: поетиці колективного голосу громади
(він проривається через лейтмотивну мелодію голосіння), психологічному портретуванню персонажів, внутрішнім монологам, а також функції психологічного пейзажу, який відбиває стан тривоги й очікування невідворотної катастрофи.
Розкрито сенсовий потенціал художньої деталі («поменник» як знак родової пам’яті та водночас фатальний привід для репресій), що підсилює трагізм зображуваного. Доведено, що війна в оповіданні постає як сила, котра руйнує усталені соціальні зв’язки, оголює приховані конфлікти та деформує моральні орієнтири людини. Підкреслено глибокий символічний підтекст у кульмінаційній сцені арешту і виривання з рідного ґрунту сивочолих ґаздів. Силоміць вихоплених із батьківської землі гуцулів перед фізичною стратою знищено духовно: вони втратили ту надміцну антеївську силу, яка досі допомагала стоїчно переносити «смучю годину» війни. Наголошено на гуманістичному пафосі твору і його
значенні для формування воєнного дискурсу в українській модерній прозі.