ХУДОЖНІ МОДЕЛІ ТІЛЕСНОСТІ В ПОЕЗІЇ ЗБІРКИ «ВІРШІ З БІЙНИЦІ» МАКСИМА КРИВЦОВА

Анотація

У статті розглянуто особливості художнього моделювання тілесності в поезії збірки «Вірші з бійниці» Максима Кривцова. Актуальність дослідження зумовлена активним осмисленням досвіду російсько-української війни в літературі, що спричинило появу нових тематичних та образних акцентів, у межах яких тілесність як міждисциплінарна категорія трансформується в засіб репрезентації індивідуального та колективного переживання війни.
Метою розвідки є дослідження художніх моделей тілесності в поезії збірки «Вірші з бійниці» Максима Кривцова. Для її реалізації було поставлено низку завдань: визначення ключових мотивів та образів тілесності в поезії; аналіз специфіки їхнього художнього втілення; з’ясування семантичних і функціональних особливостей тілесності як художньої категорії; окреслення взаємозв’язку тілесності з травмою та воєнним досвідом; визначення ролі тілесних образів у формуванні художньої моделі світу та передачі отриманого у війні емоційного досвіду ліричного «Я». У роботі застосовано біографічний, герменевтичний, структурно-семіотичний, психоаналітичний та культурно-історичний методи літературознавчого аналізу.
У поезії Максима Кривцова тілесність постає як складна художня категорія, що функціонує у двох взає мо пов’язаних аспектах: з одного боку, як зруйнована, деперсоналізована фізична матерія, а з іншого – як інтимізований, але вразливий простір особистісного досвіду. Встановлено, що у збірці домінує модель травмованої, фрагментованої та деперсоналізованої тілесності. Через образи пораненого, зруйнованого тіла, межового існування, втрати цілісності та ідентичності поет відтворює як фізичний вимір війни, так і глибокі психологічні трансформації ліричного героя. Тіло
постає як вразлива матерія, що піддається руйнуванню, редукується до об’єкта, втрачаючи індивідуальні ознаки та суб’єктність. Водночас у поезії є й інша модель тілесності, пов’язана з інтимним і чуттєвим досвідом. Жіноче тіло постає як простір близькості, однак воно також репрезентовано з використанням військової лексики й пронизане воєнною оптикою, що обумовлює поєднання еротичного й травматичного вимірів. У цьому контексті тілесність функціонує як зона перетину Еросу та Танатосу.
У ліриці Максима Кривцова тіло втрачає стабільність і цілісність, трансформується під впливом війни, стає одним із ключових засобів осмислення травми, відтворюючи зміни в онтологічному бутті людини в умовах воєнної дійсності, перетворюючи його з носія індивідуального досвіду на об’єкт безособового й глибоко трагічного процесу.