СЛОВОТВІРНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІДПРИКМЕТНИКОВИХ НАЗВ ОСІБ У СЛОВАЦЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

Анотація

Статтю присвячено аналізу словотвірних особливостей відприкметникових назв осіб у словацькій та українській мовах у зіставному аспекті. Актуальність дослідження зумовлена потребою комплексного вивчення дериваційних процесів у споріднених слов’янських мовах і виявленням спільних та відмінних рис у творенні цієї групи лексики. Метою роботи є визначення основних словотвірних моделей відприкметникових агентивних та атрибутивних назв осіб чоловічого роду, характеристика їхньої семантичної структури та встановлення типологічних закономірностей у двох мовах.
У статті застосовано описовий, статистичний і словотвірний методи аналізу, що дало змогу систематизувати мов ний матеріал і виявити продуктивність окремих формантів. Основну увагу зосереджено на суфіксальному способі творення як провідному у формуванні відприкметникових дериватів. Проаналізовано функціонування найуживаніших суфіксів (-ík/-ик, -ák/-ак, -ec/-ець, -áč/-ач та ін.) і встановлено їхню роль у формуванні атрибутивних та агентивних назв осіб.
З’ясовано, що в обох мовах переважають атрибутивні назви осіб, які характеризують людину за внутрішніми якостями або зовнішніми ознаками, тоді як агентивні утворення від прикметників є обмеженими, особливо в українській мові. Виявлено, що словацька мова відзначається більшою кількістю та різноманітністю відприкметникових дериватів, ширшою продуктивністю словотвірних моделей і наявністю специфічних суфіксів. Водночас українська мова демонструє певні обмеження у творенні таких назв і переважання атрибутивної семантики.
У результаті дослідження встановлено як спільнослов’янську основу відприкметникового словотвору, так і на ціонально-мовну специфіку, що виявляється у відмінностях у продуктивності суфіксів, структурі дериватів та їх функціонуванні. Отримані результати можуть бути використані в подальших зіставних і типологічних дослідженнях слов’янських мов.