АРХІТЕКТОНІКА ПРОМОВ ІСТОРИЧНИХ ОСІБ У ТВОРІ Т. ЛІВІЯ «ІСТОРІЯ»

Анотація

Останні десятиліття характеризуються посиленням уваги науковців до проблем лінгвостилістики, що черпає свої витоки з античної риторики. Метою аналізу у запропонованій статті є комплексне дослідження специфіки архітектоніки промов історичних персоналій, їх композиції, що теж є предметом стилістики. Предмет дослідження – промови історичних осіб, які відомий римський історіограф та ритор за покликанням вводить у свій фундаментальний твір «Ab urbe condita». Самі промови є цінним історичним джерелом та зразками античного ораторського мистецтва. Актуальність дослідження полягає у тому, що у вітчизняній науці тематика архітектоніки промов досліджена ще не в достатній мірі; промови першої декади твору у цьому плані ще не були піддані системному аналізу. У статті розглянуто мистецтво проектування промов Т. Лівієм. Дослідження засвідчує, що серед промов переважають дорадчі, у яких мова йде про перемир’я, захист вітчизни, війну, зрівняння у правах патриціїв та плебеїв. У тексті першої декади твору дві судові промови: звинувачувальна (accusatio) та промова на захист (defensio). Автор добре усвідомлює важливу роль у мистецтві переконання зачинів промов, тому будує їх відповідно до теорії Ціцерона, що передбачає: налаштування слухачів на прихильність, виклад фактів та повідомлення суті справи. Дослідження дало можливість простежити еволюцію майстерності побудови зачинів, – якщо зачини перших книг містять лише якийсь один елемент вступу, то починаючи з промов кінця третьої книги автор дотримується уже двох, а то й трьох ціцеронівських вимог.
Лівій добре усвідомлює, що промова не матиме успіху, якщо мовець не завоює прихильність аудиторії, розпочинає промови з того, що близьке та зрозуміле слухачам. Як засвідчує спостереження, найзначніша частка аргументів припадає на основну частину промови (argumentatio), яка в свою чергу поділяється на дві підчастини: пояснення та переконання. Лівій добре усвідомлює важливість логізованого підходу, – словесна досконалість неможлива без досконалості думки. Цей підхід у промовах проявився в умілому застосуванні законів формальної та діалектичної логіки. Завершальні частини промов (conclusio) містять короткий перелік основних тез промов, патетичну частину, що є найчастіше 
зверненням до богів та висновок, розрахований на здобуття прихильності аудиторії. У статті подано схему побудови дорадчої промови (suasio) у творі, а також схему архітектоніки звинувачувальної промови (accusatio) та промови на захист (defensio). Дослідження засвідчило, що промови першої декади завдяки умілій композиції у поєднанні з відповідними мовно-стилістичними засобами постають перед читачами як художній твір та є добре підпорядковані основній меті риторики – мистецтву аргументації.