ДИВЕРГЕНТНІ ФОНЕТИЧНІ ПРОЦЕСИ В ПРАСЛОВ’ЯНСЬКІЙ МОВІ (ХРОНОЛОГІЧНО АСИМЕТРИЧНІ: НАЙРАНІШИЙ ТА НАЙПІЗНІШИЙ)
DOI:
https://doi.org/10.24144/2663-6840.2026.2.(56).232-241Ключові слова:
праслов’янська мова, фонетична дивергенція, йотація, дентальні приголосні, метатеза плавних, повноголосся, рефлекси, африкати, діахронічна фонологія, українські діалектиАнотація
У статті досліджуються механізми фонетичної дивергенції в пізньопраслов’янський період, що заклали структурні основи для формування сучасних слов’янських мовних груп. Автори аналізують дивергенцію як багатошаровий діахронічний процес, що включає фонологізацію варіантів усередині системи. Дослідження зосереджене на двох хронологічно асиметричних вузлах: йотації дентальних приголосних (*tj, *dj) як одному з найдавніших
етапів розпаду (VII–VIII ст.) та еволюції сполук із плавними (*tort, *tolt, *tert , *telt ) як одному з фінальних етапів праслов’янської фонетичної еволюції (IX–X ст.). Центральна частина дослідження присвячена рефлексації *dj .
На основі аналізу архаїчних українських говорів, зокрема карпатоукраїнського ареалу (лемківських та бойківських говірок), автори обґрунтовують архаїчність африкати [dž] як первинного рефлексу *dj . У дослідженні спростовується традиційна гіпотеза про пізнє або вторинне походження цього звука в українській мові. Натомість доводиться, що [dž] був універсальним рефлексом у протоукраїнських діалектах, який згодом зазнав спрощення до [ž] під впливом східних і північних центрів. Цей висновок окреслює вагому ізоглосу, що пов’язує Карпатський регіон із ширшим паннонським
та балканським лінгвістичним контекстом.У другій частині розвідки розглядається пізніший дивергентний вузол: доля дифтонгічних сполук із сонантами. Автори встановлюють, що ключовим чинником диференціації стала концентрація складової ваги. У південно- та західнослов’янських діалектах акцент на голосному призвів до метатези (*trat, *trot), тоді як у східнослов’янських діалектах концентрація ваги на сонанті спричинила виникнення повноголосся. Результати підтверджують, що дивергентні процеси були універсальними та тривали навіть після формального розпаду
праслов’янської спільноти. Дослідження підкреслює, що українська мова, особливо її західні діалекти, є унікальним репозиторієм загальнослов’янських архаїзмів, які відображають різні вектори ранньої слов’янської дивергенції.
