ВЕНГЕРСКИЕ ПОСЛЕЛОГИ И РУССКИЕ ПРЕДЛОГИ: ОДНО И ТО ЖЕ «С ПРОТИВОПОЛОЖНЫМ ЗНАКОМ»?

Анотація

У статті завершується розпочатий у попередній роботі аналіз питання про співвідносність угорських післялогів та російських прийменників з метою виявлення ступeня їхньої близькості. Автор досліджує мовно-функ- ціональний статус обох цих категорій релятивних слів, зумовлений їх морфолого-синтаксичними властивостями, і констатує таке.

Між угорськими післялогами й російськими прийменниками наявна принципова різниця з точки зору їх ролі як компонентів утворюваних за їх допомогою конструкцій з іменниками: в російських синтаксемах організуюча граматична роль належить іменникові у формі непрямого відмінка, а другорядна – прийменникові, при тому, що прийменник керує відмінковою формою іменника. Питання про подібний розподіл ролей між угорським післялогом та іменником навіть не виникає: угорські післялоги зазвичай не вимагають від іменника певного відмінкового закінчення, і той залишається в абсолютній формі. Синтаксичний зв’язок між ними тому не можна назвати керуванням у повному розумінні. Роль післялога в організації субстантивної синтаксеми є більш значущою, ніж роль прийменника. До того ж угорські післялоги можуть бути базою для утворення нових слів або граматичних форм, чого російські прийменники позбавлені. На думку автора, російський прийменник у зіставленні з угорським післялогом з цих причин постає як менш самостійна функціональна одиниця, а угорські післялоги знаходяться набагато ближче до знаменних частин мови, ніж російські (чи інші слов’янські) прийменники.

Наведені факти є безумовним свідченням відсутності між цими словами-реляторами в обох мовах відношення на зразок «один до одного» і підтверджують кінцевий висновок щодо них, зроблений у попередньому дослідженні (стаття 1): угорські післялоги і російські прийменники являють собою якісно різні функціонально-змістові одиниці, а не одну й ту саму величину, бодай і «з протилежним знаком».