УКРАЇНСЬКІ ПАРЕМІЇ ПСИХОЛОГІЧНОГО САМОЗАХИСТУ: ЕТНОЛІНГВІСТИЧНИЙ ТА СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Анотація

Актуальність статті зумовлена потребою вивчення паремій психологічного самозахисту, що репрезентують типові психологічно-емоційні реакції українців у стресових ситуаціях. Етнолінгвістичне й структурно-семантичне дослідження паремій психологічного самозахисту важливе для окреслення традиційних етнічних форм психологічного самозахисту та поглиблення відомостей про когнітивні та психологічно-емоційні особливості українського світосприйняття.

Мета статті – проаналізувати етнопсихологічні, етнокультурні й структурно-семантичні параметри українських паремій психологічного самозахисту. Досягненню цієї мети підпорядковане виконання таких завдань: 1) окреслити семантичне наповнення українських паремій психологічного самозахисту; 2) з’ясувати психологічно-емоційне під- ґрунтя формування цих паремій; 3) виявити етнічні стереотипи й вірування наших пращурів в узвичаєних формулах психологічного самозахисту; 4) визначити типові граматичні структури мовних виявів самозахисту.

Дослідження виконано за допомогою описового методу й методу лінгвокультурного аналізу. Принагідно застосовано структурний метод (для аналізу синтаксичної структури паремій) та метод функційного аналізу (для визначення функційного потенціалу паремій).

Паремії психологічного самозахисту витлумачено як узвичаєні на тлі багатовікової комунікативної практики ідіоматичні вислови, за допомогою яких мовці регулюють свій настрій в умовах стресових ситуацій. Наголошено, що паремії психологічного самозахисту не лише репрезентують стереотипні моделі поведінки народу, а й відображають його ціннісні орієнтири та домінантні психологічно-емоційні настанови. Українські паремії психологічного самозахисту засвідчують широкий спектр емоційно-оцінних реакцій на неприємні подразники: спокійне або емоційне відмежування, покірне змирення із ситуацією, психологічне дистанціювання від неї і навіть агресивне неприйняття негараздів, висміювання їх.

Установлено, що психологічний самозахист українців традиційно ґрунтувався на християнській вірі в заступництво Бога та інших святих, а також на дохристиянських уявленнях про впливи світлих і темних сил, надії на підтримку землі та давніх оберегів. Важливим когнітивно-емоційним механізмом протидії стресу було гумористичне або парадоксальне витлумачення ситуації. Структурна специфіка українських паремій психологічного самозахисту полягає у формуванні їх на основі заперечних та бажальних конструкцій, що сприяють більш експресивному вираженню психологічного стану мовця.