«ГОЛОСИ МИНУЛОГО» В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ФРАЗЕОЛОГІЇ

Анотація

У статті обговорено цінність фразеологізмів для вивчення не лише історії матеріальної і духовної культури народу, особливостей його мовної свідомості, а й для аналізу специфіки національномовної концептуалізації, категоризації та аспектуалізації світу, оцінки діяльності людини, засобів, залучених до створення мовної картини світу певної національної спільноти, її мовомислення. зокрема, вивчення історичної перспективи словотворення. Для ана- лізу обрано фразеологізми сучасної української мови, які містять похідні слова, не вживані нині самостійно у мовній практиціі.

Такі деривати становлять результат різних словотворчих процесів: універбізації (содухи, безрік, отченаш), безафіксного (угав, упин, спин) та афіксального (драла, останок, перестанок) словотворення, є серед них історизми (віть) та архаїзми (дмухач).

Аналізовані деривати в складі фразеологізмів виявляють різний ступінь затемнення семантики. Мінімальний ступінь виявляють універби, у яких не змінилася або змінилася мінімально форма компонентів твірної словосполуки (отченаш, безвік), максимальний – деривати, у яких форма одного з компонентів твірної словосполуки зазнала редукції (спасибі, безцінь). Втрату первісної семантики слова зумовлює його вихід з активного вжитку (драла, дмухач, віть), а також заміна іншим у словозмінній парадигмі слова (содухи).

Завдяки стабільності та відтворюваності фразеологія зберегла донині такі деривати, що втратили власне значення і потребують етимологічного аналізу. Їхній зв’язок зі спільноструктурними дериватами в сучасній українській мові уможливлює виявлення ширшого потенціалу певних моделей словотворення в історичній перспективі розвитку української мови. Проаналізована похідна лексика становить «голоси минулого», що вказують на стан українського словотворення в давнину, збережені сучасною українською фразеологією, які потребують всеохопного вивчення дери- ватологами як у синхронії, так і в діахронії.