АФОРИСТИКА ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ І ВІРИ ВОВК: ДІАЛОГИ ТЕКСТІВ

Анотація

Стаття присвячена порівняльному аналізу афористики Григорія Сковороди і Віри Вовк. Об’єктом дослідження обрано поетичні збірки «Сад божественних пісень…» і «Будова». У цих збірках особливо чітко репрезен- товані ідейно-стильові риси письма авторів: релігійно-філософський світогляд, інтелектуальна глибина думки, дидактичний стиль викладу, лаконічність і афористичність вислову.

Фразеологічний потенціал творчості митців ще недостатньо проаналізований у наукових джерелах. Афористику Григорія Сковороди висвітлюють праці І. Іваня, В. Калашника, О. Мишанича, Л. Ушкалова. Натомість афористика Віри Вовк як одна з домінантних рис її ідіостилю досі не досліджена. У цьому контексті компаративний аналіз фразеологіч- них висловів письменників постає актуальною сферою дослідження їхньої творчості.

Мета статті – проаналізувати у компаративному аспекті афористику поетичних збірок Григорія Сковороди і Віри Вовк. Реалізація мети передбачає виконання таких завдань: 1) окреслити афористичність як домінанту художніх тек- стів; 2) виокремити домінантні теми афористики Г. Сковороди і Віри Вовк; 3) розглянути мовно-стилістичні засоби увиразнення фразеологічних висловів.

Встановлено, що в обох збірках превалює онтологічна й антропоцентрична тематика, філософський погляд на людину в аксіологічному й екзистенційному вимірах. Це відображають тематичні групи афоризмів, зосереджені на- вколо концептів: життя, смерть, гріх, серце, дух, плоть, час, радість, смуток (у Г. Сковороди), і життя, дух, душа, гріх, час, праця, любов (у Віри Вовк).

Художньому втіленню цих концептів сприяють мовно-стилістичні засоби. У текстах Григорія Сковороди це на- самперед метонімія, антитеза й епіфора, тоді як у Віри Вовк – метафора, персоніфікація й анафора. Як органічні скла- дові афоризмів ці тропи і стилістичні фігури надають їм емоційної виразності, семантичної образності й інтонаційної завершеності.

Важливо, що у структурі творів фразеологічні вислови займають переважно фінальну позицію, логічно підсумовуючи лейтмотиви поезій, а у творах постають лаконічним втіленням життєвої філософії письменників, ідеї якої суголосні і незмінно актуальні, як у ХVIII, так і у ХХІ ст.