ФРАЗЕОЛОГІЧНА НОРМА В ПОЧАТКОВИЙ ПЕРІОД КОДИФІКАЦІЇ: БІЛОРУСЬКА ТА УКРАЇНСЬКА КОДИФІКАЦІЙНА ПРАКТИКА ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

Анотація

Кодифікація літературної мови – це тривалий у часі процес, який не може охопити одночасно всіх мовних рівнів, оскільки вони мають різну динаміку розвитку та різне функціональне навантаження в ідіомі. Під час вивчення процесів кодифікації в українській та білоруській літературних мовах ХХ століття було встановлено, що пер- ший раунд кодифікації в цих ідіомах включатиме насамперед орфографічні параметри та арсенал лексичних засобів. Стандарти правопису, незважаючи на різну вагу їх основних принципів у цих мовах, керуються народними мовними традиціями, що склались у ХІХ ст. та закріпились у ХХ ст. серед українців та білорусів, вони були покликані найбільш повно відображати природні фонетичні образи ідіоми. Кодифікація морфологічних, словотвірних, синтаксичних норм відбувається у другому турі, про що свідчить відносно низька інтенсивність дискусії щодо кодифікації згаданих засобів. Фразеологічний матеріал привертає увагу згодом. Фразеологія як наука відокремилася від лексикології лише в 70-х роках ХХ століття, і цьому передували кілька десятиліть активних спроб виявити відповідні ознаки словосполучень як особливого типу мовних одиниць. Історичні умови ХХ століття були не дуже сприятливими для розвитку багатофункціональності української та білоруської літературних мов. Лише наприкінці ХХ століття, після розпаду СРСР, з’явилися передумови для вільного розвитку цих ідіом. У статті порушено проблему формування ідіоматичних норм в українській та білоруській літературних мовах у першій половині ХХ століття. Показано, що у словниках першої половини ХХ століття розпочато лише опис фраземної норми названих мов. Ступінь спорідненості між фразеологічними нормами першої половини ХХ століття та сучасними фразеологічними нормами української та білоруської лі- тературних мов можна встановити після фронтального аналізу всіх випадків фразеографічного опису фразеологічних одиниць.