УЯВЛЕННЯ ПРО ДУШІ САМОГУБЦІВ В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ ЗАКАРПАТТЯ: ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Анотація

Метою статті є осмислення етнопсихологічної специфіки образів повішеника та потопельника в укра- їнському фольклорі Закарпаття: розгляд ритуалів та забобон, пов’язаних з ними, а також вивчення сюжетів бувальщин, герої яких або контактувати із самогубцями, або ж самі передчасно закінчили своє життя/робили спробу самогубства. Народні вірування про самогубців виникли внаслідок прагнення людини дистанціюватися від внутрішнього зла, від деструктивних думок, які викликали розпач, депресію, небажання жити. Образи повішеника й потопельника, які по- бутують у фольклорі, мають конструктивне значення, оскільки легенди та бувальщини про їх позамогильне життя слугують метафоричним застереженням для людей про недоцільність передчасної смерті. Народні оповіді про по- хоронні ритуали, яким піддається тіло самогубця, акцентують на жорстокості й зневазі соціуму до тіла покійника (забивання колу в серце, підвішування за ноги, насипання до рота скла…), що теж певною мірою є застереженням для людей з неврівноваженою психікою. Протиприродність самогубства народна уява утверджувала через оповіді про не- гативну реакцію стихій, які були осквернені вбивством. Повісельник оскверняв повітря – і підіймався сильний вітер, котрий метафорично розганяв смерть, очищав повітря від енергії скоєного злочину. Потопельник оскверняв воду – і починалися грози, бурі, дощі, які символічно відображали протест водної стихії, її прагнення очиститися від енергії смерті. Народні оповіді пов’язують самогубство з впливом на людину нечистої, демонічної сили. З точки зору психо- аналізу, воно зумовлюється розщепленням свідомості індивіда, впливом на особу темного alter-ego, яке підпорядковує собі дії свідомості («Я»). Персоніфікацією деструктивних думок, які штовхають людину до самогубства, у народних оповідях постає чорт, якого нещасний бачить перед смертю. Зокрема, частіше образ чорта з’являється в бувальщи- нах, пов’язаних із самогубством через повішення: він або підмовляє зневірену людину до переривання власного жит- тя («Чорт підмовляє до самогубства»), або показується перед смертю нещасного, коли той втрачає здатність дихати («Чорт і повішеники»). У бувальщинах, у яких замальовується позамогильне життя самогубців, на повісельника й потопельника проєктуються риси, притаманні образу чорта, – вони тепер теж стають злими, демонічними істотами, котрі прагнуть позбавити життя іншу людину. Зокрема, частіше в народних оповідях таке прагнення приписується по- топельникові, який намагається заманити необережну людину у воду й втопити її («Потопельниця»). Інколи потопельник використовує магічну формулу «Мав бути, та нема його», за допомогою якої метафорично попереджає про свій намір забрати людське життя. Водночас жертва не чує голосу потопельника, а застереження отримує інша людина, яка, однак, не здатна зупинити нещасного («Як чоловік утопився»). У бувальщинах, у яких рибалці дивним чином вдається упіймати багато риби завдяки допомозі невидимого помічника, уподібнюються образи потопельника та водяника («Потопець і риба»). Однак, на відміну від водяника, потопельник не має наміру допомагати рибалці, він прагне втопити його. Таким чином, народні оповіді про самогубців окреслюють невтішну перспективу для тих, хто мав намір скоїти самогубство, акцентують на одержимості такої людини чортом (мовою психоаналізу – деструктивним змістом колективного несвідомого) й, очевидно, мають певний психотерапевтичний ефект.