ІСТОРИЧНА РОЛЬ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО АНТРОПОНІМІКОНУ РОМАНУ «ВОЛИНЬ» УЛАСА САМЧУКА В РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОЇ АНТРОПОНІМІЇ ПОЧАТКУ ХХ СТ.
DOI:
https://doi.org/10.24144/2663-6840.2021.1.(45).290-298Ключові слова:
літературно-художній антропонім, ресурси літературно-художньої антропонімії, знакова система, конотативна семантика, стилістична функція, національно-регіональний колорит, еволюція літературно-художнього антропоніміконуАнотація
Твори Уласа Самчука становлять цінне джерело не лише для вивчення лексичних ресурсів художньо- го мовлення, а й для дослідження історичних умов становлення української літературної мови, зокрема національної антропонімної системи. Епопея «Волинь» належить до європейського періоду творчості У. Самчука, саме в цей час відбувалося його становлення як письменника у руслі традицій європейської культури. Актуальність нашої роботи зумовлена необхідністю аналізу чинників, під впливом яких формувався літературно-художній антропонімікон роману
«Волинь», це дозволить з’ясувати роль власних назв персонажів епопеї у процесі еволюції української літературно- художньої антропонімії на початку ХХ ст.
Мета статті – здійснити функційно-стилістичний аналіз літературно-художнього антропонімікону епопеї «Во- линь» у контексті розвитку української літературно-художньої антропонімії початку ХХ ст. Реалізація мети передбачає виконання таких завдань: з’ясувати основні періоди еволюції нового літературно-художнього антропонімікону, визна- чити прикметні ознаки кожного періоду, встановити вплив літературних напрямів на формування системи пропріати- вів трилогії «Волинь».
У статті подано характерні ознаки різних етапів еволюції нового українського літературно-художнього антропо- німікону: етнографічний натуралізм, етнографічний реалізм, критичний реалізм, модернізм, соціологізм, вульгарний соціологізм, соцреалізм, псевдосоціологізм (маскування під соціологізм), постмодернізм, літературно-художня антро- понімія посттоталітарної доби. Для літературно-художніх антропонімів, сформованих у руслі модернізму, характерними ознаками є синкретизм онімічного значення та імпліцитна форма вираження конотативної семантики, що породжує при кожному новому прочитанні твору нове бачення образу, нове його осмислення.
Склад літературно-художнього антропонімікону «Волині» відображає основні тенденції назовництва кінця ХІХ – початку ХХ ст., тобто час формування іменника модерної української нації. Улас Самчук використовує реалістичні власні назви, але наповнює їх індивідуальним змістом, цікавими конотаціями відповідно до ідейного задуму, застосовуючи при цьому нові методи.
