ПРИЧИНИ ВІДСУТНОСТІ ІМЕНІ ЖІНКИ В ДАВНЬОРУСЬКІЙ АНТРОПОНІМНІЙ ФОРМУЛІ

Анотація

Специфічні гендерні ролі в суспільстві упродовж тривалої історії супроводжувалися різними способами іменування чоловіків і жінок, однак у численній ономастичній літературі обʼєктом дослідження виступають переважно чоловічі іменування. Мета праці полягає у відтворенні давньої системи іменування східних словʼянок до- монгольського періоду і зʼясуванні причин специфіки жіночої антропоформули. Основними джерелами дослідження обрано літописи, додатковими – графіті та берестяні грамоти, беруться до уваги також екстралінгвальні відомості інших гуманітарних наук. У дослідженні було продемонстровано специфіку ідентифікації східнословʼянських жінок, яка полягала у невживанні її особового імені (відхилення від цього узусу стосувалося дівчат та жінок похилого віку). Дотепер у літературі це явище пояснювалося залежним станом особи. У статті спростовується ця теза і наводяться численні факти (освіта, рівні з чоловіком майнові права, участь у державних справах, регентські функції тощо), які переконують, що жінка в Київській Русі мала достойний правовий статус. Відсутність імені інтерпретуємо як рефлекс табу на жіноче ім’я, що вкладається в систему інших заборон, повʼязаних з язичницьким світоглядом, що впорядковує життя жінки у первісному суспільстві і пояснюються її природними фізіологічними властивостями, незрозумілими для чоловічої частини громади, а через це – уявленнями про те, що жінка дітородного віку якимось чином пов’язана з нечистим світом. Інакшість жінки, безперечно, пов’язана з кров’ю, а відтак – зі страхом смерті. Оскільки особливість жіночої природи виявляється у період статевого дозрівання дівчини, то евфемістична заміна дівочого імені на патронім здається нині цілком імовірною, вона була пов’язана з ритуалом ініціації – входженням в іншу вікову групу. Друга за- міна власної назви була викликана переходом жінки в іншу сім’ю після шлюбу, а складний весільний ритуал, рефлекси якого в різних формах виявляються й дотепер, за своєю структурою відповідав обряду ініціації, в результаті якого жінка діставала іншу власну назву – андронім.