МЕДИТАЦІЇ-ВЕСНЯНКИ В ЖАНРОВІЙ СИСТЕМІ ЛІРИКИ ВОЛОДИМИРА САМІЙЛЕНКА

Анотація

У статті розглянуто особливості ліричних медитацій-веснянок в жанровій системі поезії Володимира Самійленка. Потреба краще вивчити окремі грані творчості цього самобутнього поета, належно оцінити його внесок у розвиток української лірики на одному з переломних етапів її історії зумовлюють актуальність цієї роботи. Основні завдання статті: визначити місце медитацій-веснянок у жанровій системі лірики письменника; окреслити витоки жанру та вивчити особливості його функціонування в доробку автора та в типологічному аспекті; продемонструвати значущість творчості В. Самійленка та його сучасників для подальшого розвитку жанру.

Було окреслено поетику досліджуваного жанру та його функціонування в жанровій системі філософсько-медитативної поезії автора. Визначено ключові концепції текстів, що репрезентують цю форму лірики: ідея космічної гармонії й досконалості природи, рефлексія від її споглядання, що переходить у самозаглиблення, музикальність ритмічного малюнку. Простежено засоби інкрустування цього жанру до структури ліричного циклу «Весняні пісні». На матеріалі твору «Весняна елегія» виокремлено творче новаторство В. Самійленка на жанровому рівні: зміщення акценту із сус- пільної проблематики на екзистенційні мотиви, посилення психологізму за рахунок відмови від пейзажної описовості. В аспекті розширення поетики медитацій-веснянок значущим є незавершений ліричний цикл В. Самійленка «Весна». Його аналіз у контексті типологічно близьких творів сучасників письменника – Б. Грінченка («Весняні сонети») та І. Франка («Веснянки») дає змогу простежити ключові риси та провідні мотиви творів цього жанру в поезії кінця XIX ст. (градація почуттів, викликаних очікуванням приходу весни; оновлення природи після весняного дощу; покло- ніння ліричного героя перед красою та гармонією природи), а також відзначити внесок В. Самійленка в його розвиток (варіативність форм циклу, поява екологічної проблематики). Концептуально близькою до розглянутих текстів автора також є пейзажно-настроєва лірика Лесі Українки, яка вважається вершиною розвитку досліджуваного жанру в поезії раннього українського модернізму. Таким чином, медитації-веснянки у творчості В. Самійленка органічно втілюють особливості творчої натури поета та актуальні мистецькі концепції його епохи. Ця самобутня форма стала важливим компонентом жанрової системи лірики письменника, виразником значущих елементів її художнього світу (космічна гармонія та краса природи, увага до внутрішнього світу людини та її взаємодії зі світом).