ВІДАДʼЄКТИВНІ ЯКІСНІ ПРИКМЕТНИКИ З ПРЕФІКСОМ ПО-

Автор(и)

  • Григорій Аркушин доктор філологічних наук, професор кафедри історії та культури української мови Волинського національного університету імені Лесі Українки, Луцьк, Україна

DOI:

https://doi.org/10.24144/2663-6840.2021.2.(46).6-9

Ключові слова:

префіксація, словотвірний тип, твірна основа, дериват, словʼянські мови

Анотація

Мовознавці давно вже звернули увагу на словотворення прикметників за допомогою префікса по-, що особливо поширене в болгарських та македонських говірках при творенні ступенів порівняння якісних прикметників та похідних від них прислівників: пó-добръ, пó-добрѣ, пó-богатъ, пó-широкъ, по́ -горѣ, пó-много, пó-длъбока (вода) та ін. Таке словотворення характерне і для інших словʼянських мов, коли до твірної основи якісного прикметника додається наголошений префікс по́ -, тобто дві ці ознаки характерні для деривації й інших словʼянських мов. Але для творення всесловʼянського словотвірного типу потрібна ще одна ознака – спільність семантики усіх новоутворень.

А цієї спільності якраз і немає: у болгарській та македонській мовах по- творить вищий ступінь порівняння прикметників, а в серболужицькій, словенській, сербській та хорватській – прикметники-демінутиви. Оригінальні похідні виявлені і в говірках української мови, пор. приклади: пóвеликий ʻдещо великийʼ, пóвузький ʻзавузькийʼ, пóкороткий ʻкороткуватийʼ, пóлегкий ʻлегкуватийʼ, пóмалий, пóсирий, пóсолодкий, пóстарий, пóтяжкий та ін., тобто в цих дериватах утверджено значення неповноти ознаки, указаної твірною основою, тому українські похідні становлять окремий словотвірний тип, що обʼєднує їх лише з деякими білоруськими (пóвелікі ʻвеликуватийʼ, пóстары ʻстаруватийʼ) та російськими (пóсырой ʻсируватийʼ, пóузкий ʻвузькуватийʼ) відповідниками.

У сучасній українській літературній мові перераховані слова відсутні, а якщо їх уводять у реєстр загальновжи- ваних словників, то при них подають різні ремарки, пор. як це в одинадцятитомному «Словнику української мови»: пóмалий розм. ʻзамалийʼ, пóстарий розм. ʻпідстаркуватийʼ, пóтемний рідко ʻтемнуватийʼ, пóсолодкий з ремаркою діал.

Оскільки всі такі деривати постали від якісних прикметників за допомогою наголошеного префікса по- і наявні в усіх словʼянських мовах, то це уможливлює ствердити, що таке творення успадковане з прасловʼянської мови, хоч в семантиці лексем окремих мов і відбулися певні зрушення.

Посилання

Аркушин Г. Іменний словотвір західнополіського говору. Луцьк, 2004. 764 с.

Божков Р. Димитровградският (царибродският) говор. София, 1984. 194 с.

Булаховський Л.А. Вибрані праці: У 5 томах. Київ, 1975–1983.

Вакарюк Л.О., Панцьо С.Є. Український словотвір у термінах. Словник-довідник. Тернопіль, 2007. 260 с.

Историческая типология славянских языков. Фонетика, словообразование, лексика и фразеология. Киев, 1986. 286 с.

Соболев А.Н. О значениях македонского компаративного по-. Слово и культура. Памяти Н.И. Тол- стого. Т. І. Москва, 1998. С. 272–279.

Warchoł S. Gwary dawnej Ziemi Stężyckiej. Wrocław; Warszawa; Krakȯw, 1967. 189 s. + 2 mapy.

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-05-01