ДІАЛЕКТНІ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІ АНТРОПОНІМИ У ТВОРАХ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

Автор(и)

  • Анастасія ВЕГЕШ кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови Ужгородського національного університету, Ужгород, Ukraine

Ключові слова:

антропосистема, апелятив, літературно-художній антропонім, діалект, ономастика, прізвисько, регіональний антропонімікон

Анотація

У системі українських власних найменувань, що склалася протягом минулих віків, відображено всі аспекти народного життя на різних історичних етапах. Тому антропоніми, як і діалекти, є одним із важливих джерел для дослідження мови, історії, матеріальної й духовної культури нашого народу. Вивчення регіонального антропонімі- кону, у тому числі і літературно-художнього, належить до актуальних завдань сучасної ономастики.

Метою нашої статті є дослідження діалектних літературно-художніх антропонімів, що функціонують у творах сучасних українських письменників (М. Дочинець «Діти папороті», А. Кокотюха «Адвокат із Личаківської», «Привид із Валової», «Автомобіль із Пекарської», «Втікач із Бригідок», «Офіцер із Стрийського парку», В. Лис «Діва Млинища»); наше завдання – описати літературно-художні антропоніми, в основі яких відчитується діалектна лексика.

Доведено, що діалекти, як і діалектні літературно-художні антропоніми, у романах М. Дочинця, А. Кокотюхи, В. Лиса становлять потужний пласт лексики. Такі діалектні назви вживаються з певною стилістичною метою. Їхню роль у тексті важко оцінити: вони є індикаторами часу, національно значущими, інформаційно-оцінними – виконують різні функції. Автори заклали в назви своїх героїв цілу низку понять, тлумачень, асоціацій. У сфері назвотворення від- чутні вкраплення автентики, фольклорних мотивів.

Літературно-художні антропоніми в романах письменників адекватно відтворюють конкретний антропонімний узус. Безперечно, що найбільш унікальним антропонімним класом є прізвиська, адже в них відобразилися звичаї, мова, побутування.

З’ясовано, що діалекти та діалектні літературно-художні антропоніми є своєрідними маркерами регіону. До- слідивши літературно-художні антропоніми, що характерні для закарпатської, галицької, волинської антропосистем, можемо впевнено сказати – усі вони мають свої діалектні особливості, але чіткої межі, яка б розділяла їх, немає.

Отже, літературно-художні антропоніми романів М. Дочинця, А. Кокотюхи, В. Лиса не є однобокими, потребують аналізу, авторських характеристик. Вони привертають увагу своєю формою та внутрішнім змістовим наповне- нням. Формування, історичний розвиток і особливості функціонування власних імен тісно пов’язані з релігією, культурою, звичаєвими традиціями народу, тому дані антропоніміки є важливими.

Посилання

Аркушин Г.Л. Словник західнополіських говірок. А–Я. Вид. 2-ге переробл., випр. і доп. Луцьк, 2016. XXIV+648 c.

Белей Л.О. Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої антропоні- мії XIX–XX ст. Ужгород: Патент, 1995. 120 с.

Вегеш А. Діалектна основа літературно-художніх антропонімів у романах Мирослава Дочинця. Bildung, Sozialarbeit, offentliche Verwaltung und regionale Entwicklung. Verfahren der wissenschaftlich Arbeiten. Zbornik vedeckych prispevkov / Editors: Holonic Jan, Nowak Barbara, Palinchak Mykola. Krakow, 2020. С. 89–107.

ВТССУМ – Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.). [Уклад. і го- лов. ред. В.Т. Бусел]. Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. 1728 с.

Габорак М.М. Прізвища Галицької Гуцульщини. Етимологічний словник. Івано-Франківськ: Міс- то НВ, 2019. 584 с.

Гаврош О. Інтерв’ю. Василь Німчук: «Мову творить народ, а не політики». Професор Василь Нім- чук у спогадах сучасників. Ужгород: Карпати, 2018. С. 162–174.

Лавер О. Національне і регіональне у літературно-художній антропонімії (на матеріалі творів Дмитра Кишелі). Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства (Збірник наукових праць). Ви- пуск 21. Ареологія й ономастика / Відп. ред. І.В. Сабадош. Ужгород, 2016. С. 231–236.

Лесюк М.П. Мовний світ сучасного галицького села (Ковалівка Коломийського району). Івано- Франківськ: Нова Зоря, 2008. 328 с.

Мартинова Г.І. Порубіжжя як об’єкт картографування. Діалектологічні студії 1. Мова в часі і про- сторі. Збірник на пошану Дмитра Гринчишина. Львів, 2003. С. 180–189.

Пуряєва Н.В. Василь Васильович Німчук: у напрямку ad fonts. Василь Васильович Німчук: Біо- бібліографія до 75-річчя / НАН України. Інститут української мови. Упорядники Ю.В. Осінчук, Н.В. Пуря- єва. Київ: 2008. С. 3–43.

Сабадош І.В. Словник закарпатської говірки с. Сокирниця Хустського району. Ужгород: Ліра. 2008. 426 с.

СГД – Словник галицького діалекту. Спадщина предків.spadok.ord.ua

Трійняк І.І. Словник українських імен. Київ: Довіра, 2005. 509 с.

Чучка П.П. Прізвища закарпатських українців: історико-етимологічний словник / [наук. ред. член- кор. НАН України В.В. Німчук]. Львів: Світ, 2005. 704 + XLVIII с.

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-05-01