ЛІТЕРАТУРНО-ДІАЛЕКТНИЙ ДУАЛІЗМ НОВЕЛ В. СТЕФАНИКА

Анотація

У статті досліджено мову новел В. Стефаника в аспекті співвідношення в ній діалектного й літературностандартного компонентів. Як відомо, у мовознавстві існує лінгвістична дискусія про мовний дуалізм Стефаникових художніх творів. Одні вчені вважають, що новели написані покутським діалектом, а інші стверджують, що вони написані літературною мовою з використанням у мові персонажів покутського діалекту. Думки вчених із цього питання здебільшого ґрунтуються на принагідних спостереженнях та на дослідницький інтуїції, тому необхідний поглиблений аналіз текстів новел під зазначеним кутом зору, який ураховував би стан розвитку української літературної мови в Галичині кін. ХІХ – поч. ХХ ст. та кількісний аналіз масиву авторської мови та мови персонажів. У результаті дослідження встановлено, що українська літературна мова на західноукраїнських землях зазначеного періоду розви- валась як варіант загальнонаціональної літературної мови із опертям на південно-західні говори, тому багато мовних форм на той час були нормативними і діалектними їх можна вважати хіба щодо норм сучасної української літературної мови. Кількісний аналіз співвідношення авторської мови та мови персонажів засвідчив, що в усьому масиві мови новел авторська мова становить 36,96%, а мова персонажів – 63,04%. У більшості новел мова персонажів значно переважає авторську мову. Із загальної кількості 54 проаналізованих новел лише в 15 текстах авторська мова кількісно переважає мову персонажів. В окремих новелах авторська мова взагалі відсутня, а в низці інших вона обмежена кількома рядками. Для подальшого аналізу авторської мови та мови персонажів новели з погляду наявності в них діалектних одиниць розглянуто текст новели «Стратився», де кількість рядків авторської мови майже дорівнює числу рядків мови персонажів, який унаочнив літературностандартну основу авторської мови та діалектне підґрунтя мови персонажів. Отже, поглиблений аналіз співвідношення авторської мови та мови персонажів В. Стефаника з усією очевидністю засвідчив літературно-діалектний дуалізм художньої практики В. Стефаника: новеліст свої художні твори писав тогочасною українською літературною мовою, а в мові персонажів послуговувався покутським діалектом.