НОМІНАЦІЇ ПРОЦЕСІВ ПАМ’ЯТІ ЗАСОБАМИ ГОВІРКОВОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ: ЗАБУТИ, ЗАБУВАТИ

Анотація

Актуальність теми дослідження з проблем аналізу фразеологічних одиниць на позначення процесів мислення пов’язана з потребою вивчення особливостей пам’яті людини, її різновидів, характеристик, емоційних оці- нок, актуалізованих у сучасному українському говірковому мовленні.

У статті схарактеризовано можливості фразеологізмів у реалізації розуміння та оцінок процесів пам’яті люди- ни носіями говірок; визначено основи образності та метафоричності значень фразеологізмів на позначення процесів ‘забути’, ‘забувати, ‘заставити забути’ та ін. за допомогою семантичного та психолінгвістичного аналізів, а також їх територіальне поширення. Матеріалом послугували територіальні фразеологічні словники та опубліковані тексти діа- лектного мовлення з різних ареалів України, а також записи авторки текстів зв’язного мовлення з подільських і суміж- них говірок. Лексикографічні праці з різних ареалів побутування української мови уможливлюють вивчення локальних особливостей фразеологізмів та їх компонентів, зокрема в часі та просторі.

Сталі вислови на позначення процесів ‘забути’, ‘забувати’, ‘примусити забути’ вирізняються образністю та емо- ційністю, антропоморфними ознаками, що виявляються через соматизми (голова, серце, мозок), номінації предметів господарювання (мішок, віник, друшляк, молоток, клин, клепка), зооніми (курка, теля) та ін.

Спостережено лексикографічне і психолінгвістичне відображення розуміння людиною процесів забування, про місце зберігання здобутої інформації чи її втрату, тому зв’язні тексти та регіональні словники фіксують фразеологізми з образним конкретизатором голова. Частовживаними компонентами аналізованих семантичних рядів є іменники ро- зум, тямка, пам’ять, дієслова вилетіло, відбило, вишибло, викинути, збутися, загубити та ін., що створюють образне уявлення про явище забування якоїсь інформації.

Запропонований аналіз уживання фразеологічних одиниць попередній, він може доповнюватися із залученням нових записів, проте зафіксовані матеріали підтверджують, що в живому мовленні виявляються всі комунікативні та функціональні можливості фразем як виразників мислетворчих процесів, станів та почуттів людини.