СЛОВ’ЯНСЬКІ АВТОХТОННІ ІМЕНА В ЧЕСЬКИХ ПИСЕМНИХ ПАМ’ЯТКАХ XI–XIV СТОЛІТЬ
DOI:
https://doi.org/10.24144/2663-6840.2021.2.(46).174-180Ключові слова:
антропонімійна система, антропонім, слов’янські автохтонні імена, імена-композити, відкомпозитні скорочення, відапелятивні імена, антропонімійна основаАнотація
Пропонована стаття продовжує розробку проблем функціонування та розвитку чеської антропонімійної системи допрізвищевого періоду. У статті проаналізовано засоби та способи ідентифікації особи людності в Чеському королівстві протягом XI–XIV століть. Аналіз мовного матеріалу здійснено на основі писемних пам’яток офіційно-ділового стилю.
У статті досліджено автохтонні слов’янські імена, а саме: імена-композити, відкомпозитні скорочення, імена- деапелятиви. Частина композитів, зафіксована пам’ятками XI–XІV ст., успадкована чехами з епохи праслов’янської, а інші – утворені вже на чеському мовному ґрунті. Давні імена-композити досліджено в контексті синоптичної схеми лексики Ю. Юркенаса. Автор теорії виділяє три семантичні групи основ, котрі в минулому вплинули на формування давньої антропонімії: а) душа, світ, світогляд; б) людина як розумна істота в) людина як суспільна істота.
Аналіз засвідчив, що на старочеському мовному ґрунті композити могли утворюватися дещо вільнішим способом, зокрема поєднанням семантично непоєднуваних основ. Це явище виникло хронологічно пізніше, очевидно, коли наявна однолексемна антропонімійна система не задовольняла ідентифікаційні потреби суспільства. З точки зору семантики такі поєднання нелогічні, однак в антропонімах вони ставали асемантичними та виконували свою іденти- фікаційну функцію (Lstimír, Lutomír).
Відкомпозитні деривати – це структури пізнішого утворення порівняно з іменами-композитами. Гіпокористичні імена утворювалися безафіксним способом із препозитивної частини композита (Hual, Vitus) або ж із допомогою су- фіксів, які додавалися до препозитивної чи постпозитивної частини композита (Budan, Budata, Budek, Buden, Budis). Відкомпозитні деривати та відапелятивні імена містять чимало словотворчих формантів. Це свідчить про те, що індивідуалізація досягалася не лише відбором лексичних засобів, але й широкою гамою деривативних елементів. Най- продуктивнішими були суфікси -a, -ec, -an, -ata, -ota, -ik, -on, -oš, -iš, -еn, -ek (Preda, Prauez, Drugan, Borata, Dragota, Dedon, Dobros, Modlis, Tessen, Iarek) та префікси bez-, na-, ne-, po-, pře-, před- (Bezdrug, Nagrad, Nedamir, Nedan, Poztan, Preuoi, Predzlaus).
Посилання
Желєзняк І.М. Семантичні параметри слов’янських антропонімних етимонів. Слов’янська ономастика: зб. наук. праць на честь 70-річчя проф. П.П. Чучки. Ужгород, 1998. С. 95–105.
Желєзняк І.М. Світоглядний код слов’янської антропонімної лексики. Актуальні питання антропоніміки: зб. матеріалів наукових читань пам’яті Ю.К. Редька. Київ, 2005. С. 76–88.
Медвідь-Пахомова С.М. Екстралінгвальні фактори в контексті розвитку слов’янських антропосистем: навч. посібник. Ужгород, 2003. 72 с.
Пахомова С.М. Антропонімійні засоби вираження родинного зв’язку у слов’ян допрізвищевої епохи. Науковий вісник УжДУ. Серія: Філологія. Ужгород, 1998. Вип. 3. С. 20–22.
Роспонд С. Структура и классификация древневосточнославянских антропонимов (имена).
Вопросы языкознания. 1965. № 3. С. 3–21.
Трійняк І.І. Словник українських імен [відп. ред. д.ф.н. І.М. Желєзняк]. Київ, 2005. 509 с.
Фаріон І.Д. Вплив християнства на український антропонімікон. Християнство й українська мова: матеріали наук. конференції. Київ, 2000. С. 302–313.
Худаш М.Л. Явище звукового збігу давніх слов’янських відкомпозитних скорочених особових власних імен або їх основ із загальновживаними словами. Мовознавство. 1990. № 6. С. 36–40.
Юркенас Ю. Основы балтийской и славянской антропонимики. Вильнюс. 2003. 196 с.
Pleskalová J. K některým mechanismům a zákonitostem při kompozici slovanských antroponym.
Słowiańskie composita antroponimiczne / pod. red. S.Warchoła. Lublin: Wyd-wo UMCS, 2000. S. 199–203.
Pleskalová J. Nejstarší typy českých prefigovaných antroponym. Sborník prací Filozofické fakulty Brněnské univerzity. 1994. A. 42. S.53–59.
Pleskalová J. O tzv. parasystemu. Sborník prací filozofické fakulty Masarykovy univerzity. 2000. Č. 48. S. 41–46.
Pleskalová J. Příspěvek k tvoření staročeských antroponym. Varia Slavica: sborník příspěvků k 80. narozeninám R.Večerky. Praha, 2008. S. 171–174.
Pleskalová J. Tvoření nejstarších českých osobních jmen. Brno, 1998. 158 s.
Svoboda J. Staročeská osobní jména a naše příjmení. Praha, 1964. 317 s.
Šlosar D. Substantivní kompozita typu V-(K)-S v češtině. Naše řeč, 77. 1994. S.147–152.
