УКРАЇНСЬКА АНТРОПОНІМІЯ XVІІ СТ. У МАЛОВІДОМОМУ ТУРЕЦЬКОМУ ІСТОРИЧНОМУ ДЖЕРЕЛІ. IV

Анотація

Статтю присвячено дослідженню українських антропонімів XVІІ ст., які засвідчені в маловідомому турецькому історичному джерелі «Дефтер Муфассал 1681 року». Простудійовано власні назви людей лише на літери І–J. Метою статті є аналіз власних назв, засвідчених у «Дефтері Муфассалі 1681 року». Щоб досягти мети, визначено такі завдання: 1) ознайомити читача з маловідомою турецькою історичною пам’яткою «Дефтером Муфассалом 1681 року»; 2) вѝокремити українські антропоніми XVІІ ст.; 3) провести аналіз власних назв людей та порівняти їх із сучасним українським антропоніміконом; 4) виявити ті оніми, які на сучасному етапі не зафіксовані. У розвідці ви- користані описовий метод і методи аналізу та систематизації. Давні антропоніми, виокремлені з історичного джерела,

– додаткове джерело антропонімікону, який функціонував на території України в XVІІ ст. Власні назви людей, що ре- презентовані в «Дефтері Муфассалі 1681 року», свідчать про давність таких онімних утворень, адаптацію запозичених імен на україномовному ґрунті. Сумуючи вищезазначене, можемо стверджувати, що з 201 назви на І–J засвідчено такі, які: поширені і сьогодні на рівні власних імен людей і прізвищ; мають відмінності зі сучасними відповідниками на фонетичному рівні; не виявлені на сучасному етапі, знаходимо їх у похідних назвах; на сьогодні є екзотичними, рідко вживаються в сучасному антропоніміконі. Практична цінність статті полягає в тому, що виявлені та проаналізовані власні назви людей поповнили загальнослов’янський антропонімікон. У результаті розвідки було встановлено осо- бливості антропонімії, що виділена з турецької пам’ятки «Дефтер Муфассал 1681 року», зокрема це історичне дже- рело засвідчує функціонування прізвищевих назв в Україні на кінець ХVII ст., репрезентований список антропонімів літери І–J підтверджує, що у ХVII ст. існував обширний реєстр запозичених власних імен, які адаптувалися на україн- ському мовному ґрунті; законстатовано великий спектр різноманітних суфіксів (-ад, -ак, -ан, -ар, -ас, -аш, -ей, -ейк(о), -енко, -ець, -ик, -ил(о), -им, -ин, -ич, -иш, -ій, -к(о), -л(о), -ник, -ор, -ук, -ул, -ун, -ух), за допомогою яких творилися похідні імена/прізвиська/прізвищеві назви; сьогодні важко коментувати засвідчені антропоніми ХVII ст. однозначно через те, що, очевидно, не завжди коректна транслітерація первинних записів у Дефтері, це стосується головно різночитання ç (İmeç, İrmeneç), ş (İrış, İvaçış), і після приголосного (İstovim, İzvenilo) тощо; проаналізоваий фрагмент антропонімії «Дефтера Муфассала 1681 року» свідчить про те, що система українських власних назв історично і територіально об’єднана.