БАГАТОЛЕКСЕМНІ АНТРОПОНІМИ В СТАРОЧЕСЬКИХ ПАМ’ЯТКАХ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ XІV–XVІІ СТОЛІТЬ

Анотація

Пропонована стаття продовжує розробку проблем функціонування та розвитку чеської антропонімійної системи допрізвищевого періоду. У статті проаналізовано багатолексемні антропоніми, зафіксовані у старочеських пам’ятках адміністративного стилю XІV–XVІІ століть. Аналіз мовного матеріалу здійснено на основі писемної пам’ятки офіційно-ділової стилю.

У статті досліджено склад та динаміка вживання складених власних особових назв, засоби та способи іденти- фікації людності упродовж чотирьох століть на основі пам’ятки «Lístiny a zápisy Bělské o věcech městských i sedlských z let 1345-1708».

Аналіз відтворює основні тенденції у розвитку старочеської антропонімії аналізованого періоду. Формування стандарту іменувань протягом кількох століть з точки зору кількісного складу компонентів чеських антропонімів від- бувалося в напрямі до збільшення компонентного складу антропонімів для представників середньої та нижчої соціаль- ної верстви (1→2) та до кількісного згортання формули іменування для представників соціальних верхів (1→2→3→2). У ХІV ст. з’явилася тенденція до стійкого збільшення фіксацій дволексемних антропонімів, а ХVІІ століття стало точкою відліку в напрямку до закріплення їх у мовленнєвій практиці чехів та поступового становлення національної чеської антропонімоформули.

Антропонімійні двочлени в аналізованій пам’ятці представлені чотирма типами антропоформул: a) ім’я + пріз- висько; б) ім’я + назва за професією; в) ім’я + відтопонімне означення; г) ім’я + посесивна назва. Послідовність ком- понентів передбачала, як правило, постпозицію уточнюючого антропонімійного знака. Постпозицію особового імені у таких формулах кваліфікуємо як варіант АФ. Із XV ст. актуальними засобами ідентифікації особи поряд з іменем часто ставали одночасно кілька ознак (напр., індивідуальна і відтопонімна), тому досить поширеним явищем є трилексемні антропоніми. Найпоширенішою дволексемною моделлю іменування осіб з ХVІІ століття є особове ім’я + прізвисько. Така продуктивність прізвиськ була пов’язана з поширенням їх у функції родових назв. Численні приклади з чеських джерел свідчать, що в XVІІ–XVІІІ ст. напередодні офіційної кодифікації прізвищ саме прізвиська характеризувалися передачею в спадок. В умовах збільшення кількості населення, розвитку міст, міграції людності ні посесивна назва, ні відтопонімне означення вже не могли забезпечити суспільству ефективне розмежування осіб однієї родини від осіб решти родин.