EКЗИСТЕНЦІЙНІ МОТИВИ В ЛІРИЦІ СОФІЇ МАЛИЛЬО

Анотація

У статті розглядаються мотиви в’язничної лірики Софії Малильо. Її творчість має авто- біографічний характер. 2 листопада 1948 року Софію Малильо, на той час студентку другого курсу французької філології Львівського державного університету, заарештували до 10 років гулагівських таборів за сприяння міжнародній буржуазії, «за участь у міжнародному шпигунстві». Підставою «стало навчання в українській гімназії м. Морджани в Чехії» і перебування в роки Другої світової війни в Західній Німеччині. Через західно-німецьку територію добиралися додому. Покарання відбувала в Магадані та колимському таборі Хеніканджа, де видобували олов’яну руду. У 1954 році Софію Малильо з інвалідністю вивезли з Колими до Тайшейських таборів в Іркутській області. Там її постановою від 5 липня 1956 року звільнила з повною реабілітацією Комісія Президії Верховної Ради СРСР.

Твори Софії Малильо, написані на засланні, не збереглися. Як згадує сама поетеса, їх було небагато: не до писання було. Про пережите продовжувала писати після звільнення. Провідними мотивами в’язничної лірики Софії Малильо є мотиви тривоги, трагізму, відчаю, самотності, стражденної душі, безглуздого колоніального світу, історичної та індивідуальної пам’яті. У статті особлива увага звернена на такі екзистенційні переживання, як самотність, тривога й біль. Їх посилюють лексеми плач, ридання. Ак- центується, що фізичний біль посилюється душевним, образами зі світу природи: холод, грізна зима, хижі вітри. Антисвіт викликає у ліричної героїні настрій абсурдності існування.

Акцентовано, що екзистенціали болю, відчаю, страждання у ліриці Софії Малильо трансформуються в надію на торжество свободи й віру в воскресіння України. У найважчі хвилини рятували душу віра в Бога, любов до України, яка на чужині не йшла з серця, і пам’ять про захисників Карпатської України.

Стан воскресіння України втілюють у поезії Софії Малильо образи сонця, сяйливих зір, пташиних крил, квітів і колосся.