ФОНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ХІТАРСЬКОГО ЗБІРНИКА І ПОЛОВИНИ XVIII СТОЛІТТЯ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню фонетичних явищ, засвідчених у рукописному збірнику І пол. XVIII ст. із села Хітар Стрийського повіту. Пам’ятку знайшов та опублікував частину рукопису В. Гнатюк (1897), а згодом І. Франко дослідив її зміст у праці «Карпато-руське письменство XVII–XVIII вв.» (1900). Проте об’єктом лінгвістичного дослідження пам’ятка не була. Метою статті є аналіз фонетичних особливостей Хітарського збірника, зокрема тих, що засвідчували нормування фонетичної системи української мови у І пол. XVIII ст. У підсистемі во- калізму виявлено низку загальномовних явищ, історично перспективних, які стали нормою української літературної мови: зміна *[ě] (ҍ) на [і]; злиття [і], [у] (ы) в [и]; зміна *[о], *[е] на [і] у новозакритих складах; перехід [е] в [о] після шиплячих перед історично твердими приголосними; чергування у – в як наслідок зміни [в] на [ў] та [у]. Дослідження консонантизму дозволило з’ясувати найважливіші явища, що є показовими з погляду унормування фонетичної системи у зазначений період: регресивна асиміляція за дзвінкістю / глухістю, способом та місцем творення; прогресивна асиміляція звука [j] передньоязиковими палаталізованими приголосними; дисиміляція приголосних; зміна [л] на [ў]; спрощення в групах приголосних; епентетичний [j] та протетичні [в], [г] тощо. Проте досить часто живомовні риси затемнені церковнослов’янсько-книжною правописною традицією. Незважаючи на традиційність орфографії, в аналізованій пам’ятці чітко відображені не лише явища загальномовні, а й основні риси південно-західного наріччя (вони часто виступають паралельно з тими, що стали нормою літературної мови), зокрема бойківських говірок, на території поширення яких і був написаний Хітарський рукопис. Фіксація на письмі особливостей діалектного мовлення свідчить про руйнування книжних традицій в тогочасній літературно-писемній практиці. Проте говіркові риси, засвідчені у пам’ятці, потребують окремого дослідження. Проведений аналіз фонетичних особливостей Хітарського збірника доводить, що на західноукраїнських землях у І пол. XVIII ст. відбувалися живомовні процеси, спільні для усієї української мовної території.