ЛІТЕРАТУРНІ МОВИ В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ: ДО ПРОБЛЕМИ ОБ’ЄКТА КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ»

Анотація

Історія української літературної мови є ключовим лінгвістичним курсом у підготовці філологів. Однак тривають дискусії про предмет цієї лінгвістичної науки. Зазвичай матеріал з історії української літературної мови вміщує відомості зі суміжних наук: власне історії, історії мовознавства, історії літератури. Необхідно більш конкретно визначити, що саме має бути об’єктом опису і основною одиницею цієї лінгвістичної науки. Історія української літературної мови вивчає загальні питання її розвитку, конкретний мовний матеріал здебільшого використовують як ілюстративний. Пропонують звузити об’єкт історії літературної мови до конкретної мовної категорії: стилю, узусу чи норми, а їхній опис у процесі становлення визначають головним завданням дослідника.

Літературна мова – явище суспільне. Її історія вплетена в історію народу, є синтезом власне мовних і немовних чинників розвитку. В історії українського народу в суспільній мовній практиці фіксуємо диглосію, постійне побутування двох літературних мов. Мета статті – запропонувати концепцію об’єкта опису лінгвістичної науки «Історія української літературної мови», а також визначити перелік літературних мов в історії українського народу та їхні термінологічні найменування.

Серед літературних мов фіксуємо українські за функцією (руська писемно-літературна (давньоукраїнська), старослов’янська, церковнослов’янська) та українські за функцією і мовною основою (староукраїнська, нова українська літературна мова).

У літературних мов за функцією, зокрема старослов’янської та руської писемно-літературної, на основі текстів пам’яток встановити еволюцію стилю чи мовної норми неможливо. Старослов’янська мова була першою українською літературною мовою, прийшла у релігійних текстах уже цілком усталеною з погляду стилю і норми. Цю мову можемо розглядати як історичний феномен суспільного мовлення Київської Русі. Тому об’єктом історії української літературної мови є комплексна одиниця – літературна мова в її історичному вияві в цілості, представлена текстами пам’яток історичної доби у властивих стильових різновидах.