ГЕНЕЗА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ ТА НАЦІО- НАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРАВОПИСУ В КОНЦЕПЦІЯХ В. НІМЧУКА

Анотація

Праця присвячена пам’яті видатного мовознавця, історика української мови, члена-кореспондента
Національної академії наук України, доктора філологічних наук, професора Василя Німчука і його дослідженням акту-
альних проблем – походження, зародження та розвитку української мови, періодизації історії української літературної
мови (ПІУЛМ), засадам українського правопису.
Мета розвідки двовекторна – подати концепції історичного розвитку української мови провідних науковців,
зокрема й В. Німчука, конкретизувати й увиразнити періоди історії української літературної мови (ІУЛМ); акценту-
вати увагу на національних правописних особливостях (поданих ще в проєкті українського правопису В. Німчука),
пов’язаних з усною формою української мови. Завдання дослідження: представити найважливіші періодизації уче-
них-славістів, зокрема й В. Німчука; подати гіпотези історичного розвитку української мови провідних науковців;
конкретизувати й увиразнити хронологічні етапи поділу історії української літературної мови, зокрема період нової
української літературної мови (НУЛМ); вказати зміни хронологічних меж етапу НУЛМ та його підперіоди; звернути
увагу на варіантність правописних норм нової редакції, а також на залежність вимови, фонологічної системи від уре-
гулювання правопису.
Основою ПІУЛМ, безперечно, є концепції походження та розвитку української мови. Звернено увагу на найваж-
ливіші періодизації учених-славістів. Нова українська мова, вважаємо, розпочинається з канцелярії Богдана Хмель-
ницького, адже мова ділової документації, в основі якої лежить південно-східний діалект, близька до народнорозмов-
ної. Листи-універсали – це неперевершені зразки української мови, у яких 90% – українські слова.
Мова не стоїть на місці: з’являються нові слова, терміни, триває процес запозичення, розширюється сфера
функціонування української мови. У 1999 році українські мовознавці на чолі з членом-кореспондентом НАН України
В. Німчуком запропонували цілком обґрунтований проєкт правописного кодексу. 5-те видання українського правопису
містить зміни як варіантні доповнення до чинної норми, що є перехідною ланкою від старої норми до нової, і від бага-
тьох з них залежить і вимова, і фонологічна система.
Історія української літературної мови цікава історичними витоками, прадавніми коренями з праслов’янської
мови. Глибинною та науково обґрунтованою є періодизація ІУЛМ як лінгвальної системи В. Німчука, яка починається
з праслов’янської мови і закінчується новою українською мовою (від кінця ХVІІІ ст.).