ҐЕНЕЗА УКРАЇНСЬКИХ ПІВДЕННОБЕССАРАБСЬКИХ ГОВІРОК У СВІТЛІ ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ ТОПОНІМІВ АРЕАЛУ
Ключові слова:
говірка, діалект, українська мова, топонім, деколонізація, Одещина, етнос, мовна нормаАнотація
У статті визначено проблеми перейменування топонімів півдня Одещини в процесі деколонізації, приведення назв сіл, селищ, міст регіону у відповідність до стандартів державної мови. Запропоновано алгоритм такого перейменування, який дозволив би визначити перелік топонімів, котрі потребують перейменування з метою деколонізації, і тих, що не збігаються зі стандартами державної мови, а також дати їм нові назви, що не лише не пропагуватимуть російську імперську політику в Україні, відповідатимуть стандартам державної мови, а й відновлюватимуть національну памʼять українського народу, задовольнятимуть місцевих мешканців. Запорукою такого органічного перейменування є, на думку автора, урахування генетичної основи говірок, що побутують у населених пунктах, та етнічної і субетнічної належності діалектоносіїв.
Пропоновано багатоступінчастий і багатоетапний алгоритм такого перейменування з належною диференціацією цілей деколонізації та збереження національної пам’яті, з одного боку, та приведення у відповідність назв сіл, селищ, міст та інших топонімів у відповідність до стандартів державної мови, з іншого, етапів визначення переліку топонімів, що потребують перейменування, та присвоєння цим місцевостям нових назв. Звернено увагу на необхідність урахуван- ня регіональної етномовної та історичної специфіки, яка полягає в полілінгвальності та полідіалектності ареалу, його переважній новожитності, в тому, що таке його мовне різноманіття корелює з етнічною і субетнічною ідентифікацією мешканців, зокрема й етнічних українців.
Відзначено, що топоніміку регіону характеризує функціонування кількох власних назв на позначення одного населеного пункту – офіційної (нової, колоніальної) і неофіційної / неофіційних (старих, історичних), які нерідко зберігають національну памʼять, що з-поміж топонімів регіону є чимало прихованих результатів колонізації – однотипних назв, які, на перший погляд, не глорифікують російську імперську політику, але, значно збіднюючи офіційну топоніміку, несуть приховану інформацію про радянський період історії, натомість не всі назви (навіть перейменування радянської доби) з твірними основами красн- і червон- є такими, що потребують заміни.
Наголошено, що всі ці чинники потребують уваги в сучасному процесі перейменування топонімів через ураху- вання думки фахівців-науковців: філологів, етнографів, істориків.
