НАЦІОНАЛЬНО-МОВНА КАРТИНА СВІТУ КРІЗЬ ПРИЗМУ ФРАЗЕМІКИ АНТИЧНОГО ПОХОДЖЕННЯ

Анотація

Актуальність мовного питання цікавила людину з первісних часів. Зараз його розглядають у межах нової наукової парадигми. Учені починають шукати нові шляхи до розуміння мовного феномену. Вивчати мову саму в собі недостатньо, аби отримати відповіді на всі питання.

Так, завдяки революційним поглядам В. фон Гумбольдта, гіпотезі лінгвальної відносності Е. Сепіра й Б. Уорфа, прогресивним ідеям О. Потебні зараз маємо змогу вивчати мову як виразник культури, її транслятора, що відображає в собі найглибші відтінки ментальності. Так виникає лінгвокультурогія – міждисциплінарна наука, покликана дослідити цей феномен – мову в культурі та культуру в мові. Людина, будучи частиною певної лінгвоспільноти, саме через мову вбирає в себе знання поколінь, вірування, стереотипні реакції, спосіб мислення. Культура виступає тим фільтром, який допомагає мовній особистості категоризувати світ навколо неї, створюючи національно-мовну картину світу.

Національно-мовна картина світу відрізнятиметься залежно від віку, статі, освіти, роду занять, соціальної групи, кола інтересів мовця, а коли мова йде про фразеологізми, що беруть свій початок зі спільного прототексту, то й про рівень обізнаності з ним та освіти зокрема. У процесі аналізу образної системи фразеології стає зрозумілим, що сам вибір образу-прототипу – це вже вираження національного світосприйняття. Адже різні культури, черпаючи натхнення в античних образах і символах, запозичують тільки те, що близьке їхній національно-мовній картині світу, відсіюючи зайве.

Вивчення семантики і внутрішньої форми фразем дозволяє через усвідомлення смислових і базових орієнтацій, зафіксованих у них, простежити особливості світобачення народу, відновити культурні установки та архетипи, з’ясувати творення чи трансформацію фразеологічних одиниць крізь час та виявити особливості національних мовних картин світу.