ТЕРИТОРІАЛЬНІ ДІАЛЕКТИ В КОНТЕКСТІ ЛІНГВО- ЗАХИСНИХ ПРАКТИК ЄВРОПЕЙСЬКОГО АРЕАЛУ
DOI:
https://doi.org/10.24144/2663-6840.2023.2.(50).327-334Ключові слова:
соціолінгвістична ситуація, діалект, діалектологія, говірка, мікромова, соціолінгвістика, мовне планування, мовна політика, стандартизація, загрожені мови, мовні праваАнотація
У статті актуалізовано проблеми вивчення стану і статусу українських діалектів у соціолінгвістичному аспекті. Увага зосереджена на аналізі територіальних діалектів у світлі лінгвозахисних практик європейського ареалу. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю вивчення вітальності діалектних континуумів української мови та місця сучасних говірок у соціолінгвістичній ситуації, у системі самоідентифікації носіїв та в локальній ідентичності. Ці аспекти тісно пов’язані з проблемами спадковості та спадкоємності мовних прав, необхідністю збереження діалектних континуумів та захисту українськомовних територій від політичних спекуляцій на грунті діалектних відмінностей. Мета дослідження – визначення соціолінгвістичного статусу говірок у контексті лінгвозахисних практик європейського ареалу. Об’єктом аналізу є українські територіальні діалекти в системі українського та європейського законодавства. Завдання дослідження – окреслити становище українських діалектів у контексті соціолінгвістичних критеріїв загрожених мов та теоретичних основ класифікації слов’янських мов; проаналізувати лінгвістичну пробле- му розрізнення мовних ідіомів (мова / діалект; діалект / мікромова) у координатах української мовної дійсності та сучасних мовнополітичних практик Європи. Поставлені завдання конкретизуються на прикладах прецедентних спроб кодифікації говорів української мови та захисту мовних ідіомів у мовнополітичних практиках європейських країн. Результати роботи можуть бути використані для вироблення новітніх підходів до обстеження діалектного мовлення з урахуванням соціолінгвістичної ситуації регіонів в історичному та сучасному аспектах. Аналіз суспільних функцій українських діалектів у контексті лінгвозахисних практик дозволить виробити стратегії збереження діалектних конти- нуумів як лінгвокультурного спадку нації.