ВЛАСНІ НАЗВИ ПРОТОК У СТРУКТУРІ УКРАЇНСЬКОГО ОНОМАСТИКОНУ

Анотація

Інтерлувіоніми – це власні назви проток. Актуальність теми зумовлена відсутністю наукових праць, присвячених характеристиці цього класу гідронімів.

Мета роботи – виконати комплексний аналіз власних назв проток, які функціонують в українській мові, що передбачає вирішення таких завдань: 1) укласти реєстр інтерлувіонімів; 2) визначити їхні денотатно-характеристичні ознаки; 3) з’ясувати етимолого-словотвірні атрибути; 4) описати особливості функціонування в українській мові;

5) встановити визначальні риси такого типу пропріальних одиниць.

У процесі дослідження встановлено, що власні назви проток – це екстрагідроніми, гідроніми, геотопоніми, абі- оніми, переважно реалоніми та індивідуальні макроназви. Переважають складені конструкції, утворені лексико-семан- тичним способом. Найбільш продуктивні моделі – «прикметник + іменник» та «іменник + іменник», утворені від гео- графічних термінів, що поєднуються переважно з антропонімами, інсулонімами, ойконімами або наутонімами. Осно- вні типи мотиваційних відношень – локативно-, меморіально- та асоціативно-сутнісні. Інтерлувіоніми є давніми або новими, гібридними, низькочастотними, емоційно нейтральними пропріативами, утвореними природним або штучним шляхом. Вони мають відому й непрозору етимологію, побутують у науковому стилі, належать до пасивного словнико- вого складу, регіонально або локально відомі, позбавлені етнокультурного значення. Серед таких пропріативів часто фіксуються явища омонімії та синонімії. Домінують лексичні діахронічні й односистемні варіанти.

Інтерлувіоніми мають багато спільних особливостей із пелагонімами. Для завершення комплексної характеристики екстрагідронімів детального опису потребують власні назви заток і течій.