ХУДОЖНЯ МОДЕЛЬ ПРІРВИ МІЖ УКРАЇНСЬКОЮ НАЦІОНАЛЬНОЮ ІДЕЄЮ ТА КРЕМЛІВСЬКО-БІЛЬШОВИЦЬКОЮ ТИРАНІЄЮ У ФАНТАСТИЧНО-САТИРИЧНІЙ ПОЕМІ ВОЛОДИМИРА САМІЙЛЕНКА «ГЕЯ»

Анотація

Мета статті – проаналізувати спектр ідей, осмислених Володимиром Самійленком у поемі «Гея». Мета передбачає реалізацію таких завдань: з’ясувати специфіку протиставлення автором етнотипів «українець» і «ро- сіянин»; розглянути роль фантастичного елементу у творі; вивчити особливості сатирично-саркастичної інтерпретації автором історичних подій; осмислити утвердження в поемі національної ідеї та засудження більшовицько-комуністичної ідеології, пропагованої росіянами; провести паралель між подіями, описаними в поемі, й реаліями сучасної України. Використовуючи сарказм, сатиру та гумор, змоделювавши фантастичний образ марсіанина-вченого В. Самійленко масштабно осмислює проблеми українського народу, який опинився під гнітом російських більшовиків. Реалії життя і європейської цивілізації початку ХХ століття, і Радянської України ми бачимо крізь призму сприйняття марсіанина, а його міркування та роздуми співпадають зі світоглядною позицією самого В. Самійленка. У третій частині поеми з’являється антипод ліричного героя – носій зла, сповідник комуністичної ідеології – товариш Іван. В. Самійленко майстерно розвінчує брехливість, жорстокість та тиранію росіян-більшовиків, які знищують всіх, хто не поділяє їх політичних переконань, а інших перетворюють на рабів системи. Поема «Гея» вражає глибиною художньої та політичної рецепції історичних подій. Фантастичний сюжет поеми дав змогу авторові показати злодіяння більшовиків з позиції стороннього спостерігача (марсіанин) та тирана (більшовик Іван), а не з позиції жертв терору. Сатиричне зображення безглуздості, цинізму та підступності катів-завойовників увиразнює трагедійність історичної ситуації. Поет змоделював етнопсихологічний образ росіян та окреслив морально-етичну прірву між ними й українцями. Цинізм товариша Івана викликає огиду навіть у представника позаземної цивілізації. В. Самійленко, використовуючи влучні епітети («напівдикий», «шалені», «звірячі»), метафори та сатиру («проходить сараною», «преться на народи»), дуже чітко окреслює ментальність росіян, специфіку їх національного характеру, яка є незмінною. Під «гук гарматний і звірячі крики» вони вбивають українців у ХХІ столітті. У поемі «Гея» В. Самійленко наголошує на необхідності об’єднання свідомого людства перед загрозою поневолення народів світу безумними диктаторами та тиранами.