«МРІЯ МОЯ – ЦЕ КНИГА “МОВЧАННЯ ВОЛХВІВ…”». ЗАДУМ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ВИЇМКОВОГО ВИДАВНИЧОГО ПРОЄКТУ

Анотація

Дмитро Дмитрович Кремінь (1953–2019) – видатний український поет, публіцист, есеїст, перекладач, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка в галузі літератури, народився на Закарпатті, де отримав освіту філолога, тут сформувався його світогляд і загартувався характер, а жив і працював він на Миколаївщині.

У статті мова йде про велику за обсягом збірку поезій «Мовчання волхвів» Дмитра Кременя. Це – перше видання поетичних творів автора на малій батьківщині, семикнижжя, до якого ввійшли вірші, написані в різні роки, з різного приводу, з попередніх поетичних збірок, твори останніх років життя, а також історіософські поеми-симфо- нії. Для поезії Дмитра Кременя характерне феноменальне відчуття пульсуючої доби; він непомильно вміє розкласти логічні акценти; у часі і просторі, у візіях і наяву поєднати Захід і Південь України, Миколаїв і Ужгород, історичні події і фантастичні пригоди, святе і грішне, безжально-реалістичне та романтично-піднесене, буремні історичні часи і сучасний тривожний світ, справжніх героїв і міфічних персонажів. Творчості Дмитра Кременя притаманні почуття на- ціональної причетності, здоровий гонір, миттєва поетична реакція на час, незаанґажованість і ерудиція, державницька авторська позиція, чітке маркування позитиву й негативу, вміння поєднати непоєднуване, вироблений ‒ впізнаваний

– авторський стиль. До витоків Кременевої творчості слід віднести українську літературу бароко та модерну европейську поезію, творчість Тараса Шевченка та мистецтво Еллади й Ольвії, живопис та класичну музику Европи, творчі пошуки сучасних молодих постмодерністів з їхніми епатуючими образами й незалежністю, постійну присутність у тканині поетичного рядка вічних біблійних ремінісценцій, шляхетне родинне виховання, живу андеґраундну атмосферу Ужгорода, вишуканий естетичний смак і вроджене почуття міри.

У статті прослідковується історія підготовки та видання книги «Мовчання волхвів» Дмитра Кременя, робиться спроба художньо‐естетичного аналізу його модерної поезії, доводиться думка, що автор у ній справді суперечить усталеним філософським, етичним, естетичним кодам соціуму й скеровує поетичне Слово на самовираження.