СПОМИНИ АНДРІЯ ЧАЙКОВСЬКОГО «ЧОРНІ РЯДКИ» В КОНТЕКСТІ МОРФОНОЛОГІЇ
DOI:
https://doi.org/10.24144/2663-6840.2025.1.(53).126-133Ключові слова:
Андрій Чайковський, «Чорні рядки», морфонологічна структура, морфонологічне перетворення, чергування фонем і наголосу, усічення й нарощення морфемАнотація
У статті йдеться про відомого письменника й громадського діяча Східної Галичини Андрія Чайков-
ського та про його мемуари «Чорні рядки», у яких описані події з часу змагань галицьких українців в 1918–1919 рр.
за волю й власну державу. Письменник був безпосередньо долучений до них у статусі повітового комісара прифронтового міста Самбір, а тому добре знав усі перипетії їх перебігу, як і проблеми, з ними пов’язані. Проте зазначеним
цінність аналізованих спогадів не вичерпується. Адже вони – важлива пам’ятка історії західноукраїнського варіанта
літературної мови 20–30-х рр. ХХ ст., свідоцтво її доволі високого рівня розвитку та стильової виробленості. Увагу
зосереджено не на мові твору загалом, а лиш на похідних одиницях його лексикону, які досліджено в контексті морфонології. Відповідно й визначено мету розвідки: встановити морфонологічні особливості вжитих у тексті спогадів
А. Чайковського словотвірних форм; з’ясувати їхню відповідність / невідповідність морфонологічним нормам сучасної української літературної мови; окреслити закономірності, яким вони підпорядковані. Поставлена мета вимагала
розв’язання таких завдань: 1) відшукати в тексті спогадів А. Чайковського похідні слова, компоненти словотвірної
структури яких марковані морфонологічними перетвореннями; 2) встановити характер цих перетворень; 3) з’ясувати,
дії яких морфонологічних правил і закономірностей вони підпорядковані та в який спосіб ці правила й закономірності
корелюють з нині чинними. Використані у ході дослідження загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення,
класифікації та прийоми й процедури описового й структурного методів допомогли успішно реалізувати визначені
завдання. У висновках зазначено, що словник містить похідні одиниці, марковані усіма властивими українській мові
морфонологічними перетвореннями – чергуваннями приголосних і голосних фонем, альтернацією наголосу, нарощенням морфем та їх усіченням і що ці перетворення підпорядковані правилам й закономірностям, які збігаються з нині
чинними, тоді як виявлені відмінності спричинені здебільшого стилістичними характеристиками слів-мотиваторів.
