СЕМАНТИЧНО-СТИЛІСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МІТОЛОГЕМИ ПЕКЛО В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ

Анотація

У статті досліджено семантичний і стилістичний потенціал мітологеми пекло та її словотвірних по
хідних у сучасній українській прозі. Актуальність теми зумовлена інтересом до вивчення образної системи мови, що
постає не лише як засіб художнього мислення, а й як маркер національної ідентичності. Теоретичну основу становлять
напрацювання українських і зарубіжних мовознавців у галузі функційної стилістики, когнітивної лінгвістики, прагма
лінгвістики й корпусних досліджень. Джерельною базою є тексти прозових творів О. Забужко, С. Жадана, І. Карпи,
Д. Корній, К. Москальця, М. Матіос, Є. Положія, Г. Тарасюк, зафіксовані в Генеральному регіональному анотованому
корпусі української мови. У процесі аналізу з’ясовано, що мітологема пекло має високу частотність вживання і постає
як домінантна одиниця бінарної опозиції рай/пекло. Вона функціює в прямому й переносному значеннях, формує
негативну оцінність, слугує основою метафор, епітетів, порівнянь, персоніфікацій, гіпербол, антитез, оксюморонів,
що збагачують текстові смисли й поглиблюють художню образність. Стилістичні функції досліджуваних одиниць полягають у підсиленні експресії, передачі емоційного напруження, драматизації ситуацій, створенні сатиричного або
іронічного ефекту. Семантичний аналіз засвідчив, що пекло позначає нестерпні умови, небезпечні місця, тяжкий душевний стан, утілює вічну дихотомію «добро/зло». Використання корпусного підходу забезпечило репрезентативність 
матеріалу й об’єктивність висновків. Результати дослідження поглиблюють уявлення про сучасну українську мовну
картину світу, демонструють універсальність і продуктивність мітологічних архетипів у художньому дискурсі та підтверджують доцільність подальших корпусних студій у галузі стилістики.