ФРАЗЕОЛОГІЗМИ В УКРАЇНСЬКИХ ПІВДЕННОБЕССАРАБСЬКИХ ГОВІРКАХ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.24144/2663-6840.2020.2.(44).128-135

Ключові слова:

українська південнобессарабська говірка, фразеологізм, діалектний текст, запозичення, генеза.

Анотація

У статті з’ясовано стан і перспективи дослідження фразеологічних одиниць в українських південно- бессарабських говірках – новожитніх діалектних мікросистемах, що понад двісті років функціонують на півдні Оде- щини в тісних міжмовних та міждіалектних контактах з румунськими, російськими, болгарськими, гагаузькими та іншими говірками. Зокрема, автор констатує, що у наявних розвідках про різні мовні рівні цих українських говірок, фразеологічний рівень, особливо евристичний щодо діалектної мови, описано принагідно, подано окремі слова, що відповідають фраземі, окремі усталені звороти, насамперед специфічні, викликані міжмовною взаємодією, фрагмен- тарно збережені архаїчні явища, або ті, що пов’язані з певним видом діяльності. Тому вивчення фразем в латеральному полілінгвальному південнобессарабському ареалі становить одне з першочергових завдань діалектологів.

У статті доведено, що важливим джерелом, яке сприяє глибшому пізнанню та усвідомленню строкатої національно-мовної та національно-культурної специфіки південнобессарабського краю, відбитої в діалектних фразеоло- гічних одиницях, є зібрані й упорядковані хрестоматії діалектних текстів, записаних від представників цих говірок. Вивчення фразеологічних одиниць на підставі свідчень діалектних текстів порушує питання типології цих одиниць у них. Ураховуючи наявні класифікації, автор пропонує розрізняти фраземи й за маркуванням генетичної основи говірок (південно-східної генези, південно-західної, північної); ознакою відтворюваності / оказіональності – здатності бути створеними діалектоносієм у момент мовлення.

З-поміж фразем різних тематичних груп лексики відзначено такі, що демонструють спільність з іншими діа- лектами української мови (знай|шоўс’а син, знайш|лосʼа ди|тʼа ‘народився син (дитя)’), специфічні, що постали вна- слідок міжмовної взаємодії (чис|тити |баги ‘обрізати кущі виноградуʼ, прашу|вати гар|ман ‘сапати городʼ, не|ма а|килу ‘нема розуму᾽), а також генетичні маркери, зокрема буковинсько-подільської генези (п’і|ти до |баби А|н’іки / А|н’ік’ійі ‘помертиʼ) тощо.

##submission.downloads##

Опубліковано

2020-12-19