ЕВФЕМІЗМИ ТА ІНШІ ВЕРБАЛЬНІ РЕПРЕЗЕНТАНТИ КОНЦЕПТУ «СМЕРТЬ» В УКРАЇНСЬКИХ ГОВІРКАХ ЗАКАРПАТТЯ

Анотація

Збір, систематизація й аналіз різних засобів номінації в системі живорозмовного мовлення належить до актуальних завдань сучасної української діалектології з огляду на динамічні процеси словникового складу. Екстра- й інтралінгвальні чинники стають причиною появи мовних явищ, які викликають жвавий науковий інтерес щодо способів вираження, семантики й функціональних особливостей. Евфемізми, дисфемізми та інші одиниці вторинної номінації потребують глибшого теоретичного осмислення у зв’язку з антропоцентричним підходом до вивчення мовних явищ у лінгвістиці.

У статті здійснено аналіз семантики і структури евфемізмів та інших вербальних репрезентантів концепту

«смерть» в українських говірках Закарпаття. Для реалізації мети було виконано такі завдання: 1) виокремлено й сис- тематизовано евфемістичні, дисфемістичні та інші вербальні репрезентанти концепту «смерть»; 2) розкрито зв’язок евфемізмів, дисфемізмів і тропеїчних засобів; 3) визначено основні способи та чинники субститутів; 4) з’ясовано роль компонентного складу у формуванні евфемістичних і дисфемістичних виразів; 5) проаналізовано на прикладі окремих субститутів роль лінгвальних та екстралінгвальних чинників.

Доведено, що евфемізми, дисфемізми та інші вербальні репрезентанти концепту «смерть» у закарпатському говорі утворюють широкий пласт вторинних найменувань і відображають лінгвоетнокультурні особливості закарпатців. Зі структурного погляду – це одно-, дво- і здебільшого багатолексемні сполуки, до складу яких входять переважно дієслова та іменники.

З погляду семантики багато описових номенів відбиває віру закарпатців у потойбічне життя, анімістичні уявлення про душу та форми її існування. Частина висловів підтверджує боязливе, шанобливе, ритуально-сакральне став- лення до самого факту смерті й ілюструє чітко сформовану систему діалектних норм похоронного етикету. Проте вживання цілої низки метафор, метонімій, фразем та інших висловів жартівливого чи іронічного плану свідчить про давні прагнення людини подолати страх перед смертю.