МОВНІ МАРКЕРИ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ ЄВРОПИ В ОПОВІДАЛЬНОМУ ЗБІРНИКУ Й. ҐАЛЯТОВСЬКОГО «НЕБО НОВОЄ»
DOI:
https://doi.org/10.24144/2663-6840.2023.2.(50).34-43Ключові слова:
українська мова XVII ст., екзоніми, ад’єктивно-субстантивні словосполуки, концепт, мовна картина світу, барокові проповіді, Й. Ґалятовський, ЄвропаАнотація
У статті досліджено особливості вербалізації концепту ЄВРОПА в одному з найвідоміших збірників барокових казань другої половини XVII ст. «Небо новоє» Й. Ґалятовського. Для порівняння залучено також проповіді А. Радивиловського. Актуальність статті визначена нагальною потребою в осмисленні особливостей репрезентації європейської культурної спадщини, зокрема її духовного складника, в ранньомодерній Україні крізь призму староукраїнської літературної мови. На основі наявних досліджень та власного наукового пошуку й аналізу виокремлено низку найменувань країн та міст Європи, які фігурують у текстах казань, виявлено їхню функцію в організації семантичного простору тексту, яка полягає у вказівці на: а) локалізацію дії оповіді чи санктуарія – стрижневого центру оповідання; б) напрямок руху дійових осіб; в) походження героїв оповідань. Змодельовано номінативне поле концепту ЄВРОПА, сформоване такими лексико-семантичними групами: 1) екзотопонімами – назвами країн (хоронімами) і міст (ойконі- мами) та їхніми перифразами; 2) ад’єктивно-субстантивними словосполуками (АСС) зі стрижневими субстантивами землѧ, мѣсто та ін.; 3) екзоетнонімами; 4) уточнювальними (щодо антропонімів) АСС. Зафіксовано широкий ряд географічних назв на позначення історичних європейських земель: Англії, Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Голландії, Німеччини, Бельгії, Польщі, Литви тощо.
Проаналізовано системні відношення в межах досліджуваного матеріалу, зокрема синоніми, гіпероніми та гіпоніми, а також лексичні, граматичні й правописні варіанти назв. На прикладі найменувань, що позначають сучасну територію Іспанії, простежено зміни в написанні відповідних екзотопонімів від кінця XVI ст. до формування сучасної літературної норми, зіставлено запозичені лексеми з мовою-оригіналом для встановлення ймовірних причин зафіксованої варіативності запозичень. Зроблено висновок про розгалуженість номінативного простору концепту ЄВРОПА в мовній картині світу освіченого українця другої половини XVII ст., цінність духовної культури як складника концепту, зокрема репрезентованої в барокових проповідях.
