ДО ПИТАННЯ ПРО СПЕЦИФІКУ ТВОРЕННЯ ПРИСЛІВНИКОВИХ ОБРАЗНИХ ДЕРИВАТІВ У КОНТЕКСТІ НАУКОВИХ ПОГЛЯДІВ В.В. НІМЧУКА
DOI:
https://doi.org/10.24144/2663-6840.2023.2.(50).117-126Ключові слова:
адвербіалізація, відіменникові прислівники, лексикографія, образні деривати, образні мотиваційні відношенняАнотація
На всіх етапах розвитку української мови похідні відіменникові прислівники з порівняльно-уподібнювальною семантикою, співвідносні з формами орудного відмінка іменників, є одним із важливих джерел збагачення прислівникової системи як української, так і інших слов’янських мов. Завдяки адвербіалізації відбувається постійне й активне поповнення прислівникової лексики сучасної української мови.
Утім, попри вагомі теоретичні положення, що засвідчують і описують динаміку творення досліджуваних при- слівників, у сучасному мовознавстві ще немає чітко вироблених принципів опису їхніх словотвірних особливостей та специфіки мотиваційних відношень. Це призводить до того, що в лексикографічних працях простежуємо непослідовне фіксування прислівникової семантики й прислівникового вживання відіменникових адвербіативів, співвідносних із формою орудного відмінка іменників. Невизначеність частиномовного статусу дериватів такого типу ускладнює мож- ливість їхнього входження до прислівникових синонімічних груп та фіксування у словниках синонімів.
Найбільш авторитетною й актуальною теоретичною базою для розв՚язання окреслених проблем і досі залиша- ються вагомі наукові дослідження відомого українського мовознавця Василя Васильовича Німчука, базовані на солідній різножанровій джерельній базі. У пропонованій розвідці актуалізовано наукові погляди мовознавця щодо специ- фіки становлення і розвитку прислівникової системи української мови та дериваційних особливостей прислівників як лексико-граматичного класу слів.
На основі теоретичних положень, засвідчених у працях В. Німчука, та власних спостережень зроблено висновок про те, що в сучасній українській мові творення адвербіативів з образним компонентом змісту підпорядковане принци- пу мовної аналогії і відбувається на базі образних мотиваційних відношень за допомогою суфіксальних формантів -ом (-ем); -ою (-ею). Таке узагальнення аргументоване й тим, що процес морфологізації форм орудного відмінка іменників є тривалим, поступовим, проте творення прислівників, співвідносних із такими формами, у сучасній українській мові відбувається постійно.